Отже, пройшов вже місяць після повернення з чергової подорожі. Емоції відступають, думки і висновки приходять до ладу, так що саме час писати звіт про поїздку, що відбулася.
  Чорногорія була обрана давно. В принципі, плани поїхати саме в цю країну, я виношував, починаючи з позаминулого року. Але в минулому році, відпочинок в цій країні, був явно мені не по кишені. Як варіант, розглядалася сусідня Албанія, але в підсумку «перемогла палаюча Туреччина». Плани відвідати Чорногорію перенеслися на це літо, залишився тільки питання, де взяти на це гроші.
  Я непогано орієнтуюся в цінах на відпочинок, тому я прекрасно знав, що відпочинок в Чорногорії в пік сезону, в липні, серпні, я собі дозволити не можу, а ось червень, який в Чорногорії вважається, що не дуже сезоном, цілком міг би потягнути. Так що я для себе вирішив, що якщо побачу пропозицію, в межах трьохсот євро з людини, а їхати ми збиралися втрьох, то буду бронюватися. І ось в січні цього року, на умовах раннього бронювання, з частковою оплатою до 1 лютого, з’явилася пропозиція відпочинку з 4 по 11 червня, на віллі в Бечічі в повноцінному тримісному номері (не extra-bed) за 768 євро. Рішення бронюватися було прийнято практично моментально. Так що плани на літній відпочинок були остаточно затверджені ще в січні. Треба сказати, що так рано я ще ніколи не бронювався.
  Власне, про період підготовки більше розповідати нічого, частинами оплатили, все спланували, взяли відпустки і поїхали. Для початку в Київ, тому що виліт був з Міжнародного аеропорту Київ, а по-простому – Жулян. Час вильоту нам дісталося дуже незручний, 5.10 ранку, але, як то кажуть, вибирати не доводилося. Тому, в загальному і цілому, дорога виявилася дуже важкою. Спочатку поїздка денним Інтерсіті – європейський комфорт, з національним колоритом. У Дніпрі вагон заповнила група молодих туристів, члени якої всю дорогу посилали гінців в вагон-бар за пивом. Під кінець дороги гомін у вагоні був, як на недільному базарі, а голова від усього цього, іншими випитого, гула, як дзвони Софійського собору. Так що поїздка швидкісним експресом, мене зовсім не вразила. А потім було п’ятигодинне очікування рейсу в нічному Києві. Теж, прямо скажемо, мало приємного, тим більше, погода була зовсім не літня, температура повітря опустилася майже до 10 градусів Цельсія.
  Ну, та ладно, переходимо до авіаційної частини нашої подорожі. Зареєструвалися, пройшли паспортний і митний контроль, дочекалися посадки, автобус привіз до трапу літака. Я звичайно не великий знавець авіаційної техніки, але Boeing від Airbusa відрізнити можу. А тут дивлюся, ні те, ні інше. І вже точно не «Тушка». Аж, цікаво стало, що за невідомий науці звір, авіакомпанії ANDA-air. Розсілися на борту, стюардеса: «Ми вітаємо вас на борту літака MD-80 авіакомпанії ANDA-air ...» А літак, чи знаєте, такий, явно видно, що у нього вже черговий термін непридатності хто зна коли закінчився. Хоча всередині, в порівнянні з Airbusом А-312, куди більш просторий, і видно, що в молодості своїй, він використовувався далеко не лоу-костом, але ті часи, давно канули в літа. Звук двигуна, злегка моторошний, шасі прибираються і випускаються зі звуком, наче хтось здоровенною кувалдою б’є літак по пузу. Але я до цього ставлюся спокійно, раз пілоти не бояться літати, значить не все так страшно. Потрібно зауважити, що в цілях підвищення безпеки в салоні відсутній тринадцятий ряд, мабуть конструктори, знали, що робили, так що вирішили підстрахуватися.
  По поверненню додому поцікавився у Вікіпедії, що ж за літак, такий MD-80. Вікіпедія знає все, навіть те, чого я не знаю, і виявилося, що MD-80 (Макдонелл Дуглас MD-80), магістральний турбореактивний літак, наступник легендарного DC-9, єдиною, але суттєвою проблемою, якого є паливна неефективність, тому що розробляли його в 70-і роки минулого століття, коли проблем з гасом не було. А потім безжалісне підвищення цін на нафту відправило MD-80 на смітник історії. Останній подібний агрегат був зібраний на конвеєрі ще в минулому тисячолітті. Але по нашому небі, вони, як виявилося, ще бігають.
  Загалом, до аеропорту міста Тіват, без особливих пригод, долетіли. Далі все, як завжди, паспортний контроль, автобус приймаючої сторони, деяка ознайомча інформація. Поїхали селитися. Вілла «Stanisic», особливо не вразила, але й, особливо не розчарувала. Так собі. Цілком відповідно оплаченим грошам. А далі почалася ЧОРНОГОРІЯ!
Напевно, в одній статті, якого б розміру вона не була, я не зможу описати і розповісти все, що довелося побачити і відчути в Чорногорії. Швидше за все, це буде цикл статей в моєму блозі. Але тут я просто спробую передати свої відчуття і враження.
  Розповідати про Чорногорію, досить складно. Тому що складно описувати почуття. Чорногорія мене вразила своєю природною красою, але передати побачене, в цьому плані, мені не вдасться, просто не вистачить слів. Це така справа, потрібно їхати і дивитися самому. Тому зупинюся на найбільш яскравих враженнях, тим більше, що їх більш ніж достатньо.
  Навіть не знаю, з чого починати. Напевно з найголовнішого. Чорногорія – країна надзвичайних природних красот. Я не можу сказати, що я об’їздив весь світ, але і сказати, що я в цьому житті зовсім вже нічого не бачив, теж не можу. Так ось, наприклад, в Туреччині, є Памуккалє. Красотінь невимовна, види, просто марсіанські. Білосніжні теракотові тераси, які ніби створені рукою вмілого майстра. Але в порівнянні з цим дивом, інші природні краси Туреччини, і поруч не вештались. А в Чорногорії, коли Бог роздавав красоти, то явно не поскупився, ну або з мішка ненароком випало.
  Та так випало, що цієї зовсім невеликій території (всю Чорногорію по периметру, при бажанні, можна об’їхати за один день) дісталося практично все, що можна собі уявити. Лазурне море, стрімкі скелі, неприступні гори, казкові ліси, а також, озера, річки, каньйони, водоспади, немислима різноманітність флори і фауни. Білки – чорні, жаби – руді. З глузду з’їхати можна, а й тих, і інших я бачив своїми очима. І сам для себе з’ясувати не можеш, що ж, з усього цього вражає більше. Хіба що, діючих вулканів і океану не вистачає.
  Природа Чорногорії, це, як архітектура Риму, Парижа чи Венеції, куди не кинь погляд, шедевр. Тільки якщо в вищевказаних містах, ці твори мистецтва, рукотворні, то тут природні. Але відчуття дотику, до чогось немислимого, те ж саме. Вражає до глибини душі. Причому це, не тільки моя думка, я вже встиг опитати багатьох моїх знайомих, хто там побував. Розбіжностей з цього приводу, немає.
  Але як часто буває в цьому житті, дісталося все це, зовсім не тим, хто цього заслуговує. Чорногорці – унікальний народ, де ви ще бачили людей, які пишаються своєю лінню. Ну, може бути ще якісь негри в Африці, але там, вибачте мене, кокоси і банани, самі на голову падають, а тут Європа, все-таки, як, не крути. Тобто, саме так, гордість і лінь, основоположні риси, чорногорського характеру. І чорногорець, що добивається успіху в житті, своєю працею – ганьба нації. Перша заповідь чорногорців: «Людина народжується втомленим, щоб відпочити». І в цьому, я з ними, повністю солідарний. Але, чомусь, не виходить.
  Дальше більше. Як і всім спадковим ледарям, чорногорцям везе по життю. Причому везе, не по-дитячому. Крім вищезазначених красот, унікального лікувального клімату, їм ще де в чому пощастило, причому, в, суто матеріальному плані. Ось, наприклад, Польща, Угорщина і Чехія, давним-давно вже в Європейському союзі, в Шенгенській зоні, а гроші у них, до цих пір свої: злоті, форинти і крони. І суворий Європейський союз продовжує висувати все нові і нові вимоги до економікам цих країн, щоб, не дай Бог, вони не напаскудили європейському добробуту. А Чорногорія, ніяким членом ЄС не є, але гроші у них – євро. І, щоб ні витворяла чорногорська економіка, інфляція їм, не загрожує. Тому що, не може шестисот п’ятдесятитисячна країна, загрожувати добробуту практично мільярдної спільноти.
  Але, не всі ж, коту масляна. Ось з чим, ніж, чорногорцям, а особливо, їх чоловічій половині не пощастило, так це з жіночою красою. Чорногорці, вважають себе слов’янами, і в принципі, це, так і є. А слов’янські дівчата і жінки, вважаються найкрасивішими в світі. Але не так сталося, як гадалося. Чіпкому чоловічому погляду нема за що зачепитися на вулицях чорногорських міст і сіл, хіба що за приїжджих туристок. Аж надто грубуваті риси обличчя, більшості місцевих мешканок, та й ніс, звичайно, як головний рубильник на Братській ГЕС. Так що, в цьому плані, Чорногорія, це та Тула, в яку бажано їхати, зі своїм «самоваром».
Чоловіки ж, в Чорногорії статні. Бугаї здоровенні, і, як всі балканці, забіякуваті. Я, зі своїми, 1м 82см, відчував себе, якщо не карликом, то людиною, явно, зростом нижче середнього. У всіх дворах, на всіх кутах, баскетбольні щити. Колишня Югославія, що скажеш. Культ здорового способу життя. Ще б пак, в країні, екологічна демократія. Ось же люди вміють! За гроші Євросоюзу, позакривали, у себе, все заводи, щоб не псувати своє унікальне чорногорське повітря, яким так люблять приїхати, подихати, заможні європейці.
  Здоровий спосіб життя, здоровим способом життя, а й національні традиції ніхто не відміняв. Випити чорногорці, теж не дурні. Всі дуже хвалять чорногорське вино. Не знаю, як у кого, а у мене свій підхід до визначення якості і смаку вина. Якщо в країні дійсно хороші традиції виноробства, то яке б, найдешевше вино, ти не купив, воно тебе не розчарує. Приклад цього Італія, Болгарія, Молдова. Це я називаю країни, в яких я був. У Чорногорії, купив одну пляшку вина, не сподобалося, другу, те ж саме. Кислятина. Вибачте, буду говорити особисто за себе, але, по-моєму, у нас оцет солодше. Я нічого не маю проти сухого вина, але, як на мене, воно повинно мати терпкий смак і пахнути виноградом, а не нагадувати своїм видом і смаком розчин марганцівки в соляній кислоті. На цьому експерименти закінчилися. Може бути, вина за ціною більш десяти євро за пляшку і смачніше, але в тій, же Італії і за півтора євро можна купити смачне вино. А ось місцева ракія мені сподобалася. П’ється м’яко, голова з ранку не болить.
  Повз чого ще не можна пройти. П’ятнадцять відсотків всієї чорногорської нерухомості належить росіянам. П’ятнадцять відсотків, Карл! Кожен сьомий будинок! Але при цьому, як я помітив, росіян в Чорногорії, не особливо шанують. Скільки б там Кремль не позиціонував себе всеправославною метрополією, Європа чорногорцям все одно ближче. А нерухомість в Чорногорії, для більшості росіян, це в першу чергу вкладення грошей з мінімальним ризиком, а по-друге, запасний аеродром на випадок еміграції. Хоча потрібно сказати, що Чорногорія, не найкращий варіант для еміграції в повному розумінні цього слова. Роботи там, особливо немає. Але, як місце спокійного життя – краще не придумаєш.
  Якщо ж говорити безпосередньо про відпочинок, то курортна інфраструктура поступається Туреччині в плані доглянутості територій, чистоти пляжів і моря. Та й взагалі, в Чорногорії ніхто за вами гнатися не буде, щоб вивудити з вашого гаманця зайвий євро. Але все одно, є в цій країні, щось настільки привабливе, настільки чаруюче, що... Я для себе, як-то давненько вже, вирішив, що з огляду на мізерність бюджету, щороку, буду їздити в різні країни, або хоча б незвідані місця, щоб за життя побачити, як можна більше. Повторюватися в відпочинку не буду. А ось в Чорногорію нез’ясовно хочеться повернутися. Така ось маленька, захоплююча і далеко не прочитана країна!