Здавалося б, рік – це 365 днів. Як багато! Скільки усього можна зробити-створити. Але проходить ще один рік, ти згадуєш його і розумієш, що так мало встиг! Хоча чого там дивуватися, коли 9-ть днів ми святкуємо лише прихід нового року. Та повернемося у 2010-тий. Він був для мене ще одним роком випробувань – важких і виснажливих до нестерпності. Безвихідь все тісніше стискала зашморг на моїй шиї, а у мене не було сил вивільнятися з нього. Ой! Здається, я захопилася і почала цитувати свій ненаписаний у 2010 році роман.

Література і наука. Справді шкода, але я так і не написала новий роман. Хоча сюжет вигадала, синопсис написала, а видавництво чекало… Якщо говорити про книжки, то була ідея створити книжку для дітей. А ще я взялася писати документальну книгу, фактажу назбирала чимало, та його ще не вистачає, тож робота продовжується. І добре. Назвемо це спадкоємністю років))). Тож з літературою любов була на відстані… Навіть ті книжки, що я відклала для прочитання, так і залишилися чекати. Читати довелося зовсім інше. От вмію я дивувати себе!!! Це минулого року несподіванкою став мій перший роман. Тепер це майже робота))). Несподіванка-2010 – наукова конференція з фольклору та етнографії, де я виступала із доповіддю про народні орнаменти, їхню інтеграцію у сучасне життя і т.д. Готувалася, як школярка. Сама із себе сміялася. Але старанність була винагороджена гарними відгуками науковців. І в цей день мені було радісно)))

Час конференції приблизно співпав із початком мого одужання. Я копалася у собі майже три роки, як археолог і землекоп, як лікар і самоїдка. І все ж знайшла шлях реабілітації, якого не могли побачити лікарі… Може, не ідеальний. Та кращого ніхто не запропонував. Я почала самостійно їсти, ходити, працювати. Це було майже щастям… Але довколишній світ змінився – я ніяк не могла побачити у ньому свого місця – ні в роботі, і в приватному житті, ніде... Тому найчастіше ховалася у майстерні й у собі.
Музика. Рік почався із вручення премії «Пісня року» моїй пісні «Країно моя». Але якщо говорити про саму музику, то вона, як зачаклована, десь глибоко сидить у мені. Й ніяк не прорветься назовні. Я мало слухаю музику. Мало виступаю. Знову не видала франкомовний альбом… Єдина пісня, яку я записала за рік – «Колискова», вона стала частиною благодійного проекту ЮНІСЕФ. Це малесенька крапелька. Надзвичайно важлива крапелька. Мої виступи – це кілька невеликих приватних вечірок, де я не могла відмовити друзям. Якби я не змогла вийти на сцену – вони мене б зрозуміли або вдали, що розуміють. На сцені я часто сідаю, ніби так зрежисовано. Насправді ж відпочиваю… На закритих концертах це можна собі дозволити. А ще були – великі акції на майдані Незалежності: зустріч нового 2010 року, День конституції, День молоді, День Києва, мітинг проти нового податкового кодексу, запалення ялинки-2010. Усіх концертів не пам’ятаю… Вони потрібні мені для впевненості. Та й мені подобається перетворювати масу людей із різними думками, які просто стоять, повернувши голови в один бік, на єдиний організм, що разом зі мною вдихає і видихає, радіє і переживає. Моя поява у публічним місцях часто дивує людей, які хапають мене за руки і запитують, що зі мною, куди я зникла. Іноді здається, що це дає силу рухатися. Та поки це не рух, лише ілюзія руху. Я не можу погоджуватися на концерти, де платять гроші, бо не знаю, чи зможу стояти у цей день рівно. Намагаюся пояснювати це організаторам, але відчуваю – не розуміють. Ставляться до цього, як до примх чи набивання ціни собі. Але для мене це не головне, я вперто борюся із собою і недугою. Велика кількість людей мене втомлює, намагаюсь уникати тусовок, наскільки це можливо. Час реабілітації після кожного виступу непропорційно велетенський. Поки моїм найкращим другом залишається тиша і мама, яку я не бачу, лише чую по телефону.
Мистецтво. Протягом року я працювала над новим циклом «Містерія літочислення», що постукався у мою голову в день зимового сонцестояння 2009 року і залишився у спадок 2010-тому. Щоправда, завершити я його так і не встигла. Але дві роботи цієї серії потрапили навіть у Корею на фестиваль.

Виставки мої продовжували мандрувати Європою – Чорногорія, Литва, Естонія, Латвія, Польща. Може, я упустила якусь країну. Але коли не буваєш на відкритті чи закритті виставок – вони не запам’ятовуються. Ти це сприймаєш як факт, лише читаєш в Інтернеті замітки з іноземних медіа, чи повідомлення людей, котрі побували на виставках. В Україні моя експозиція тривала лише три дні у музеї Шевченка, саме звідти мене проводжали у Корею на всесвітній фестиваль культури і мистецтв «World masters». Благословляли представляти Україну достойно. Я «наказ» виконала і навіть перевиконала. Та про це – далі.
Дизайн. Наша команда запустила 10 нових дизайнів подушечок-думочок. Про це так багато говорили і писали, ніби вони важливіші за самі оригінали робіт. Та розумію, це все тому, що робіт немає, їх не бачать. Вони мандрують самі по собі. Хочу їх повернути додому і побачити усі разом в одному місці!!!

Ювілеї. Цей рік був роком ювілеїв. 15-річчя «Території А», до якого ми готувалися із «Сніданком з 1+1». Не реалізували, але познаходили «і мертвих, і живих, і ненароджених» зірок кінця 90-тих. 20-річчя студентського голодування «Революції на граніті» – стільки спогадів нахлинуло і в реальності «проявилися» старі знайомі!!! Журналісти примушували згадувати море деталей. В якийсь момент навіть думала щось написати…. Але, як завжди, не вистачило чи то часу, чи то наснаги.

Люди. Поспілкувалася з багатьма цікавими і знаковими людьми. Найбільше чомусь запам’яталася зустріч із Леонідом Макаровичем Кравчуком. Ми земляки, тож нам завжди є про що поговорити))). І Людмила Гурченко – незабутня і яскрава!
Сюрпризи. Ще одним сюрпризом року стало святкування мого дня народження, що розтягнулося майже на місяць. А в сам день народження сестра Інна привезла мені на кілька днів трьох своїх дітей, поїхавши закордон. Спершу думала збожеволію… А потім навіть задоволена була. Малі й сніданок самі готували, і веселили, і дивували! Шалена енергія й буря емоцій! Правда, плани довелося змінити, але чого не зробиш заради дітлахів!

Діти. Зіркові й знедолені. Їх було багато цього року в моєму житті. Усі однакові – творчі й охочі до цікавих «уроків». Я провела кілька майстер-класів з писанкарства, кілька із розпису пряників і плетення солом»яних ангелів, на книжковій виставці малювала з дітьми дерево бажань і створювали книжку своїми руками – діти малювали картинки і вигадували сюжет. Нашу «книжку» ніхто не видав, але діти залишилися задоволені. Мій 2010 рік – можна впевнено сказати – пройшов під знаком ДІТЕЙ))).

Ще були усілякі акція-презентація в університеті Шевченка, у виставкових центрах, найбільш яскравий з них – презентація проекту Тараса та Івана Малковичів «Сновиди», про яку ми з Іваном домовилися в ефірі радіо «Ера», для студентів Інституту філології універу Шевченка.

2010 запам’ятається неймовірними морозами і сніговими заметами й божевільною спекою, які примусили задуматися, що далеко не все залежить від нас. Але саме спека загнала мене в озеро 800-метрової ширини, яке я перепливла туди й назад! Це був мій маленький рекорд і моя перемога над власним фізичним безсиллям.

Нагороди. Фінальним акордом року стала моя поїздка у Корею на всесвітній фестиваль культури і мистецтв «World masters». Підготовка до нього мене страшенно виснажувала. Страх перед таким довжелезним перельотом базувався на моєму майже трирічному «заточенні» у лещата хвороби, що не давала повноцінно рухатися й кудись їздити. І раптом – треба вирушати на край континенту!!! Я була в дорозі 24 години!!! Та слава Богу, все закінчилося позитивно й навіть тріумфально. Фонд «Розвиток України» допоміг мені переправити роботи у Корею на виставку, дорогу моя спина перенесла відважно! Оргкомітет фестивалю вручив мені нагороду-звання «Світового майстра» (жодного року без нагород!!! Минулого був орден св..Ольги))). Я несподівано дала концерт у Кореї і навіть завершувала всесвітній фестиваль піснею «Країно моя», хоча їхала туди, як художник. Метаморфози!
Багато чого було наплановано-намріяно. Багато чого так і не зроблено. І хай! Буде чим зайнтися у новому році.

Життя із його непередбачуваністю, подарунками і випробовуваннями перекочувало у рік 2011 під дикі крики сусідів, зміксованими із тупою російською попсою з-за стін, під блимання гірлянд, вистріли петард за вікном, у супроводі запаху салатів та мандаринів. Йди собі з Богом 2010-тий. Хай живе 2011 рік. Хай буде щедрим на добро, гарні ідеї, затишок і любов!!!