Рік тому Ощадбанк відкрив інклюзивне банківське відділення |
| 26 листопада 2014 року Ощадбанк зробив крок на шляху до безбар’єрного суспільства, відкривши в Києві перше в Україні та Східній Європі інклюзивне банківське відділення. У ньому без жодних обмежень можуть обслуговуватись люди з особливими потребами – на візках, з вадами зору, слуху та інші. Підхід до відділення і саме приміщення оснащені маркерами для незрячих. Тут працює банкомат із спеціальною панеллю та голосовим супроводом, що надає незрячій людині можливість самостійно зняти гроші. Люди на візках можуть вільно рухатись по приміщенню. Столи менеджерів і касові вікна пристосовані для обслуговування зокрема й цієї категорії клієнтів. З проведенням АТО кількість таких людей, на жаль, збільшилась. Деякі з них є постійними клієнтами установи. Для якісного обслуговування людей з вадами слуху всі співробітники відділення пройшли навчання основам мови жестів у сурдопедагога. Інклюзивність у всьому: у відділенні не лише обслуговують людей з особливими потребами. Від самого відкриття тут працює хол-менеджер, кандидат до Національної паралімпійської збірної України з настільного тенісу Артем Нікітенко. Артем – улюбленець клієнтів, багато з них бажають обслуговуватись лише у нього. Тож, якщо Вам цікаво, чекайте, Артем готовий розповісти більше. «Це були двері в нове життя…» Артем Нікітенко, хол-менеджер інклюзивного відділення Ощадбанку, Київ Я народився з ДЦП. Колись у дитинстві лікар, який робив мені операцію, сказав: «Ти просто витягнув нещасливий білет». Я з цим не погодився. Тіло всього лиш оболонка. Головне те, яка людина є всередині – в своїй свідомості, душі, серці. Я дуже довго шукав роботу. Був більш як на двох десятках співбесід. Психологічно було дуже незручно. Переважна більшість роботодавців натякали, що я ж людина з обмеженими можливостями. Казали: «Ми вам обов’язково передзвонимо, якщо ви нам підійдете». Але майже ніхто цього не робив. Як багато інших інвалідів, я міг би здатися. Сидіти вдома, дивитись телевізор, грати в комп’ютерні ігри. Пенсія ж хоч маленька, але є. Але це не моя вдача. Я професійно займаюся настільним тенісом і є одним із кандидатів у національну паралімпійську збірну. Одного разу зайшов на сайт паралімпійського комітету почитати новини, а там «висить» вакансія, що в особливе відділення Ощадбанку треба працівники. І я спробував. Вийшло. Двері переді мною відчинилися, це були двері в нове життя, якого я раніше не бачив. Одне насторожувало, що працювати хол-менеджером і спілкуватися з людьми буде складно. Був переконаний, що клієнти Ощадбанку, м’яко кажучи, не завжди привітні, знервовані, чимало літніх людей, які прожили важке життя… Але ж і в мене воно теж було нелегким. Пішов на співбесіду і був морально готовий, що мені, як завжди, скоріш за все чемно, ховаючи очі, відмовлять. Але того разу говорити мені було якось легко. Чомусь почував себе зовсім невимушено, якось навіть природно впевнено. І тут мені: «Ви нам підходите». Не знаю, чи фізично здорова людина може уявити, яке це щастя. Коли ти оббиваєш багато місяців пороги і тобі весь час відмовляють, а тут таке… Я пройшов цей важкий шлях принижень і для мене це дуже важливо, що він завершився успіхом. Зрозумійте, коли ти весь час стукаєш, а тобі не відчиняють, то ти морально пригнічений. А тут двері перед тобою відчинилися самі. Більшість людей думають, що інклюзивне відділення банку – це відділення для інвалідів. Але це зовсім не так. Це універсальне відділення для всіх: і здорових людей, і людей з особливими потребами. Тут на тобі лежить дещо більша відповідальність, ніж в інших відділеннях банку. У день, коли приймаємо комунальні платежі, система фіксує понад 700 відвідувачів, в інші дні – 250-300. Це досить багато. В інших банках таких потоків людей нема. Можна сказати, що в цьому плані Ощад «найлюдяніший», тому і працівники банку мають бути найлюдянішими. Зараз я відчуваю себе повноцінним банківським працівником. Причому членом команди виключно Ощаду. І тут хочу йти кар’єрними сходами. Мені вже пропонували роботи інші банки, але я відмовився. Моя мета – стати керуючим якогось відділення. Я полюбив Ощадбанк. Я ходжу на роботу точно не заради зарплати. Це більше ніж робота. Це моє життя. Мене люди часто питають, чому в Ощаді такі низькі відсотки по депозитах. Я відповідаю, що чим більші відсотки, тим більше ви ризикуєте своїми грішми. А перевага Ощадбанку в тому, що він надійний, що він збереже ваші гроші і ви їх отримаєте назад. А поженетеся за відсотками, то втратите гроші, як втратили тисячі людей в інших банках, що збанкрутували. І це працює. Люди мені вірять і кладуть свої гроші на депозит. А довіра людей в моїй роботі – найбільша винагорода. За рік роботи інклюзивного відділення близько трьох десятків людей з особливими потребами я вже знаю особисто. Вони активні наші клієнти, в мене є їхні контакти. Коли вони приходять на милицях чи приїздять на візочках, я в же знаю на 90%, яка послуга їм потрібна. Їх ми обслуговуємо поза чергою. І решта клієнтів ставляться до цього з розумінням і повагою. Тобто людянішими стаємо не тільки ми, працівники банку, але й наші клієнти. Тут людям з інвалідністю комфортно, вони знають, що на них чекають і їм нічого нікому не треба доводити. Часто приїздять хлопці на візках – ветерани АТО. Я ними пишаюсь, бо вони ж народились здорові, пішли захищати країну, втратили руки й ноги… Війна на Донбасі й окупація Криму – це великий шрам чи навіть рана на тілі нашої країни. Найбільша цінність, і в нас в Конституції навіть записано, людське життя. Тому дуже боляче на них дивитися. У нас у відділенні працюють переселенці з Донбасу. Це теж наша жива трагедія, яку ми маємо пережити разом, підтримуючи одне одного. Знаєте, після Революції Гідності люди в нас стали людянішими. І запит на людяність зростає й зростає. Наше інклюзивне відділення – мов модель цілком іншої країни, нашої майбутньої країни, найлюдянішої в світі. Де люди ставляться одне до одного з повагою й любов’ю. Інклюзивних відділень в Ощаду буде все більше й більше. Спочатку у найбільших містах-мільйонниках, а потім у кожному обласному центрі. Добре було б, щоб цю практику переймали інші. Насправді ж для цього треба зовсім небагато – зробити ширші двері, щоб міг проїхати через них інвалідний візок, покласти тактильну плитку, щоб впевнено почувалися незрячі, навчити жестової мови співробітників, щоб вони могли спілкуватися з глухонімими. А головне – просто проявити звичайну людську увагу, чуйність. |