У Києві відбулася восьма, остання з запланованого циклу конференцій, присвяченого урядуванню в секторі безпеки. Її тема – забезпечення прав людини у контексті реформ силових структур – завдання, яке є особливо актуальним сьогодні, коли необхідно дотриматися балансу між розширенням повноважень правоохоронних органів і спецслужб і захистом конституційних прав і свобод громадян. Проект реалізується Женевським центром демократичного контролю над збройними силами (DCAF) спільно з Центром Разумкова та за фінансової підтримки Королівства Нідерландів.

Аналізуючи сучасну Україну, може здатися, що визначальним фактором безпеки держави і суспільства є війна. Але це не так, принаймні, у сприйнятті українців. Найголовніші загрози національній безпеці України, згідно дослідження Центру Разумкова, мають переважно внутрішній характер і пов’язані, насамперед, із неефективністю урядування, корупцією, недостатніми спроможностями держави забезпечити захист громадян. Економічна криза, безробіття, падіння рівня доходів, корупція, засилля олігархів – проблеми, що найбільше турбують українців. Навіть у рейтингу зовнішніх загроз, загрози воєнної агресії і «гібридної війни», попри їх об’єктивну актуальність, поступаються фінансовим проблемам, в яких українці вбачають найбільш серйозну небезпеку для держави.

Через таку специфіку ставлення українців до ситуації доволі сумним, але не дивним, є те, що стану дотримання фундаментальних прав і свобод як одній із ключових передумов безпеки українці приділяють мало уваги. Основними джерелами порушення прав людини в Україні, на думку українців, є Президент, Уряд і кримінальні структури. Слід зазначити, що місце Президента в цьому непрестижному рейтингу навряд чи грунтується на фактах реальних порушень і є, радше, оцінкою рівня відповідальності Президента за існуючі в країні проблеми з правами людини.

І у виборі українцями способів захисту своїх прав є привід для сумних висновків. Майже третина не зуміла обрати варіант захисту із запропонованого соціологами переліку урядових, неурядових і міжнародних структур. Майже кожен четвертий має намір шукати захисту за межами держави. Зросла частка тих, хто обрав «проведення акцій непокори» як найбільш ефективний спосіб захисту своїх прав.

Діяльність більшості державних інститутів з функціями протидії загрозам національній безпеці визнана де-факто неефективною. Нижчі від Президента оцінки отримали лише Парламент і Уряд. Щодо Національної поліції – громадяни вважають, що найкраще вона виконує функції з охорони представників влади та забезпечення їх безпеки, хоча й необхідно відзначити більш позитивне ставлення громадян до поліції у порівнянні із ситуацією трирічної давнини.

Майже половина українців не бачать успіху реформ в Україні. Жодна із сфер не набрала бодай формально задовільної оцінки. Найвищі бали отримали реформи сектору оборони та правоохоронних органів. Судова система та прокуратура отримали очікувано найнижчі оцінки.

Найбільш багатообіцяючим є те, що абсолютна більшість громадян України, незалежно від регіону проживання та віку вважає за необхідне контролювати дії влади тією чи іншою мірою. Водночас, громадяни дещо по-іншому сприймають роль суб’єктів цивільного демократичного контролю. Кожен третій вважає, що провідна роль тут має належати Президенту.

Попри закономірний песимізм, все ж актуальними залишаються сподівання на громадянське суспільство. Активність учасників усіх 8 міжнародних конференцій проекту Центру Разумкова та DCAF вселяє віру в те, що і приводи для оптимізму знайдуться.