Вчитися, чи не вчитися? Йти працювати чи навчатися й працювати одночасно? Як зробити правильний вибір? Як правильно себе самоорганізувати? Відповіді на ці та інші питання спеціально для читачів сайту "Освітній портал" надасть психолог, спеціаліст з управління часом Людмила Богуш.

Чимало студентів вважають навчання тягарем, етапом, який потрібно пройти, хочеш ти чи не хочеш. Треба здати контрольну, іспит, залік, пережити викладачку мегеру. Як самоорганізовуватись студенту, щоб отримати результат, а не засуджувати систему і боротися психологічно проти неї?

- Не треба вчитися там, де не хочеться вчитися. Я знаю достатньо молодих людей, котрі безповоротно припинили навчання в інститутах, коли зрозуміли, що там здобувати знання неефективно. Це питання внутрішньої відповідальності за своє життя. Коли студент вважає себе меблями, він сидить чемно, слухає дурні лекції, бере участь у дурних заходах і робить працю, яка нікому непотрібна. Йому не вистачає сили волі прийняти рішення, яке змінить його життя на краще. Сьогоднішні вузівські реалії знаю не за чутками. Мій син вчився в університеті і він прослухав курс з управління людьми. Вони з друзями, коли готувались до екзамену, приходили до мене на консультацію. Я читала питання у білетах і була вражена дурницям, яких їх змушують вивчати. А коли мій син прийшов до мене на тренінг з управління часом, він отримав набагато більше, аніж він здобув в інституті за кілька років.

Я теж була студенткою, але чомусь мене не треба було мотивувати до навчання, тому що було цікаво вчитися, мене вчили тим речам, які було цікаво пізнавати, тому що розуміла, куди я можу знання прикласти. Зараз навчальна програма іноді нагадує мішок для сміття, туди кидають все підряд без сортування. Немає відповідальності за те, навіщо треба давати саме той матеріал, який результат буде отриманий. Звичайно, коли вже в основі такий підхід, обраний тими, хто формує навчальний процес, що ми хочемо від студентів. Звісно, їм не цікаво вішати на себе низькосортні макарони. Але в них є вибір: залишитись і прийняти систему, піти в інший заклад чи отримати освіту дистанційно. Наприклад, у нас є проекти L2G – це професійне міжнародне навчання, яке людина отримує дистанційно. В американських ВНЗ і школах дуже багато людей так вчаться: обирають для себе набір дисциплін. Вони самі вивчають, самі складають та набирають бали.

Українська система навчання призводить до одного - лиш би туди ходити. І це зовсім не проблема студентів, а викладачів, в яких ніхто не хоче вчитися через їх підхід до викладення програми. А потім саме вони ще й говорять, що у нас зараз студенти пішли безвідповідальні. Так, без сумніву є студенти безвідповідальні, які за батьківські гроші не хочуть нічого робити 5 років. Але вони і на роботі і вдома нічого робити не хочуть. Це їх стиль життя.
Від сучасної освіти постраждав мій син. Він захотів працювати і працював, але його шантажем змусили звільнитись: робота або диплом. Його тероризували, вимагали грошей за те, що він не ходить на заняття.

Те, що студент працює, заробляє в студентські роки – це свідчення високої його самоорганізації?

- Віддаю таким студентам шану. Це показник відповідальності, а значить і саморганізації.

У кожній студентській групі є активісти. Що керує ними, чого немає в інших?

- Це ті люди, що хочуть займатися суспільною діяльністю. Вони знаходять собі можливість і саме з них зазвичай виходять політичні діячі. Деякі студенти керують, інші - виконують. Але це спершу, а потім керування може плавно перейти у виконання, а виконання в керування.

Самоорганізація  — термін, який вживається для визначення процесів виникнення складних структур при відсутності нав’язаного зовнішньою дією порядку. То які ж зовнішні дії мають бути відсутніми, щоб дати можливість людині самоорганізуватись?

- Насправді студенту нічого не заважає самоорганізуватись. Він може просто інколи не знати, як з цим впоратися, або мати недостатньо сили, щоб протидіяти якимсь зовнішнім факторам. Це питання особистісного росту, духовної зрілості.

Самоогранізація виникає у відкритих нелінійних, нерівноважних системах. Одним із проявів самоорганізації вважається виникнення та існування життя. Чи може бути одним із проявів самоорганізації навчання?

- Якість навчання може бути проявом самоорганізації. Навіть до мене на тренінги приходять люди навчатись, бо їх сюди прислала компанія. Вони виконують завдання, але крізь зуби, не застосовуючи ніяких додаткових зусиль. У нас навіть є визначення – діяльник – той, що робить те, що йому дали робити. Можу копати, можу не копати, дали копати, копаю, не дали, не копаю. Іншу категорію ми називаємо перформери - ті, які самі бачать проблему і самі її вирішують. Будь-який студент може перейти у стан перформера, пройшовши сходинки діяльника, якщо його у свій час не подавили. Але, якщо його подавили, він може залишитись у стані діяльника, а якщо його сильно подавляли і продовжують, переходить у стан  – потенційне джерело неприємностей. Це так звані американські горки: у нього то все добре, то все погано. Самоорганізація, якщо ми подивимось на немовлят, вона властива людині. Саморегуляція також.

Наприклад, відомо, що немовля, яке щойно народилося, не замерзає голеньким на морозі. Ми звісно не будемо робити такі експерименти, але чому дитя виживає?У нього механізми саморегуляції працюють. Ці механізми подавляють дорослі, бо немовля кутають, не дають можливості спілкуватися з оточуючим світом. Дитина не може їсти більше, ніж вона хоче, спати довше, ніж може, грати більше, ніж їй треба. У дитини присутні ритми, але дорослі їх підлаштовують під свої стереотипи.

Зараз дуже розвинений напрям в Запоріжжі – натуральне батьківство. Це коли батьки не нав’язують свої ритми, а дозволяють дитині саморегулюватися. Таким дітям набагато легше буде займатися самоорганізацією.

Як самоорганізовуватись студентам? Ваші рекомендації.

- Їм потрібно хотіти чогось досягнути, а не робити вигляд, що вони хочуть. Тому насамперед студентам треба знати цілі, в деталях подумати, як їх досягнути, розбити на ключові задачі та дрібні. Їм потрібно розуміти, що одне невиконане завдання сьогодні відтерміновує час досягнення цілі.

Розмовляла: Ірина Новоставська

Джерело: osvita.org.ua