24 лютого 2022 року стало точкою відліку нової реальності українців, після якої жоден із нас не буде таким, як раніше. Рік потому, 24 лютого 2023 року, фонд Future for Ukraine повернувся з гуманітарної місії з Херсонщини, де попри постійні обстріли російської армії, продовжують жити та боротися наші співвітчизники.

365 днів, які відділяють ці події, злилися в один нескінченний лютневий день, сповнений водночас болем і силою, жахом і єдністю, стражданнями і готовністю допомагати іншим.

Саме допомога українцям лежить в основі місії фонду Future for Ukraine. Тим регіонам, які найбільше постраждали від російської окупації та змушені зараз виживати на тлі нестачі продовольства. Волонтери долають сотні кілометрів зруйнованих доріг, щоб підтримати своїх, навіть тоді, коли вся країна завмерла в очікуванні страшної річниці. Їхнє бажання допомагати та віра у перемогу сильніші за будь-які перешкоди!
І це одна з причин чому, саме, 22–23 лютого Future for Ukraine відправилися до Чорнобаївської територіальної громади у Херсонській області. Це вже друга гуманітарна місія Фонду до Херсонщини і, цього разу, їхня мета полягала у тому, щоб не лише допомогти місцевим мешканцям з найнеобхіднішим, а й висвітлити реальне життя населення після приходу російських загарбників. Тим самим продовжуючи вести інформаційну боротьбу і вкотре привернути увагу світової спільноти, донорів та благодійників, аби показати їм, що війна все ще триває, але українці борються.

Чимало населених пунктів Херсонщини ще залишаються окупованими. І одночасно зі звільненням від російської окупації приходять нові виклики — подолання гуманітарної кризи, яку по собі лишають окупанти. А для жителів Херсонщини важливо розуміти, що їх не забувають та не залишають сам на сам з їхніми проблемами.

Чорнобаївка від початку війни асоціюється з витривалістю. Пастка, у яку тут не раз потрапляли російські військові, стала приводом для новинних сюжетів, жартів та мемів. Життя людей Чорнобаївської територіальної громади сьогодні далеке від веселощів, але попри все, отримуючи гуманітарну допомогу, вони посміхаються та кажуть: «Все обов’язково буде Україна!».

Окупація тут торкнулася майже всіх сфер — медицини, освіти, соціальних послуг. Зруйновані дороги та цілі населенні пункти. Логістика залишається порушеною, через що місцеві жителі часто не мають доступу до найнеобхіднішого, не кажучи вже про базові товари для догляду. Крім того, у регіоні не вистачає роботи, а фінансове становище людей ускладнюється тим, що їм потрібно відбудовувати домівки, пошкоджені внаслідок бойових дій.

Людмила з села Посад-Покровське з болем згадує часи окупації.

«Наше село просто знищували. Вони не стріляли по військовим, а просто били куди бачили: по дворах, по школах, просто посеред дороги. Ми не знали де ховатись, сиділи у підвалі, але якби туди влучило, то нас би вже ніхто не знайшов. Утім, ми про це тоді не думали, а більше всього боялися за дітей», — говорить жінка.

Інший місцевий житель Павло, згадуючи найстрашніший період, додає, що великою проблемою для місцевих все ще залишаються міни.

«Тут дві вулиці було повністю окуповано орками, вони засіли в хатах людей і звідти вели обстріли. Мародерства ніхто не боявся, віддавали що є, і за їжу тоді думали в останню чергу. Головне боялися, щоб вони не кривдили жінок та дітей, щоб не розстріляли хату. А тепер думаємо, що робити з городом, бо все скрізь в мінах. Сусід мав корову та зарізав на мʼясо, бо пасти її по мінованих полях кожний день було страшно. Зараз розміновують потроху, та щоб все дістати, піде багато часу», — з сумом розмірковує чоловік.

«На тлі певних покращень у постачанні базових товарів на деокуповані території, проблема все ще стоїть дуже гостро, адже у місцевих жителів просто немає грошей. Тому ми намагаємося підтримати їх у цій нелегкій ситуації та регулярно оголошуємо збори коштів на гуммісії — допомога українців нам вкрай необхідна. Ми вдячні партнерам, які доєднуються до підготовки гуманітарних пакунків. Все це є неоціненною допомогою у наших прагненнях повернути нормальне життя до населених пунктів, спустошених війною», — зазначає Олена Ніколаєнко, волонтерка-кураторка з питань встановлення зв’язків з міжнародними фондами стратегії та розвитку FFU.

У межах гуманітарної місії фонд доставив продукти харчування, засоби особистої гігієни, вологі серветки, набори побутової хімії, календарі, одяг, дитячі підгузки, корм для тварин тощо.

Понад 350 сімей отримали набори гуманітарної допомоги, зокрема й родини, що належать до вразливих категорій населення.

Антоніна з села Благодатне одна з тих, хто отримав пакунки з допомогою. Вона з родиною виїжджала на час окупації та була у розпачі побачивши наслідки російського загарбництва. Утім радіє від того, що село потроху повертається до життя.

«То таке щастя було і стільки сліз, як прочитали, що наші викурили орків з села і можна вертатись. Але як побачили, що ті наробити з селищем — були вже інші сльози. Дякувати Богу, наші люди — найкращі. До нас їздять волонтери, привозять допомогу, так ми тільки і перезимували, бо всі запаси розграбовані, ні світла, ні тепла не було. Стає легше потроху, головне щоб не забували про нас і приїжджали з допомогою», — з надією говорить Антоніна.

«Кожна гуманітарна місія не така, як попередня. Цього разу ми намагалися окрім допомоги людям, якомога більше знімати та фіксувати наслідки російської окупації. Розбиті будинки, розтрощена школа… Коли бачиш все на свої очі, мимоволі пришвидшується серцебиття», — ділиться Ольга Глюза, волонтерка-кураторка Гуманітарного штабу Future for Ukraine.