Нинішня бізнесова реальність – гра, яка вимагає не лише бути найкращим гравцем, бо інакше важко вижити. Шляхи успіху різноманітні – кожен обирає той, що найбільше йому підходить. Дехто не лише успішно керує власними бізнес-процесами, а й уміє давати достойні поради тисячам слухачів. Власне такою є наша співрозмовниця – Людмила Богуш, бізнес-тренер, спеціаліст з управління часом, засновник і власник «Студії управління часом «BogushTime», автор соціального проекту «Amplifier», автор стильного планувальника «Bogushbook», засновник бізнес-клубу для топ-менеджерів і власників компаній «Міцний горішок», меценат українського дизайнера Каті Пшеченко. Вона є постійним учасником бізнес-подій столиці, її запрошують виступати в інші великі міста України. Отож, про те, як стати успішною, креативною та просто залишатися людиною з великої літери, яка вміє радіти життю та насолоджуватись кожною його хвилиною, приносячи радість та користь іншим, у розмові з міс тайм-менеджмент – Людмилою Богуш.

– Людмило, про успіх говорять різне. А що Ви вкладаєте у це поняття? Що для Вас успіх? Успішна людина? Чи вважаєте себе такою?

– Успіх – це соціальна функція, яка вимірюється кількістю людей, які про вас знають, та грішми, які вони ладні заплатити за спілкування з вами. Приміром, важко знайти у нашій країні людину, яка не знала б Аллу Пугачову. Але в Європі легше, а в Африці – важко знайти когось, хто її знає. Вийшла формула – кількість людей, які знають когось у визначеному середовищі – це рівень успіху в цьому середовищі. Чи я є успішною людиною? Так, адже кількість людей, які знають мене у моїй сфері діяльності, досить велика. Певна річ, що ті, хто не мають стосунку до навчання, моє прізвище можуть не знати.

– Які спогади залишилися у Вас про дитинство? Що Вам найбільше запам’яталося?

– Перше – ліс. У мене тато був військовослужбовцем, і ми жили на Далекому Сході, у маленькому містечку на 20 родин. У мене був увесь ліс, я відчувала, що володію ним.

 Друге – навчання справам дорослих. Я не спілкувалась з однолітками, дітей у містечку було мало. А що таке військовий гарнізон? Солдати і батьки. І саме тому набувала навичок не в дитячих іграх, а в дорослому житті.

Третє – власна велика собака. З нею я поводилась, як хотіла, займалась її вихованням, бо вона була моя.

Четверте – переїзд у місто. Коли ми поїхали з лісу, це було для мене сильним ударом. Його зелені простори мені снилися ще кілька років. Я відчувала брак свободи, адже в лісі не було обмежень.

П’яте – пошуки скарбів у бібліотеці. Поглинала інформацію із книг й отримувала шалене задоволення.

Шосте – поїздки. Оскільки ми жили на Далекому Сході, частенько навідувалися на європейську територію. Туди ми зазвичай летіли, а назад поверталися поїздом. 7 днів на тиждень життя у потязі. Саме тому зараз обожнюю відрядження, поїздки, переїзди, життя в готелях. Я людина шляху. Мені доводилось летіти і 12, і 13, і 14 годин, але найдовший шлях здійснила до Австралії – добу.

 – Скажіть, а як вибирали майбутню професію? Яку освіту отримали?

– Я хотіла вступити на факультет кібернетики, відділення структурно-прикладної лінгвістики. Але найцікавіше, що не мала жодного уявлення, що це таке, а от назва сподобалася. Для вступу мені треба було серйозно підготувати математику. І увесь рік я саме цим займалась – їздила до репетиторів. Мені треба було добиратись з маленького міста до Києва. І я взимку, не зважаючи ні на морози, ні на сніги та інші сюрпризи погоди, тричі на тиждень після школи їздила до столиці. Коли я закінчила школу, на мене чекала погана звістка – набір на структурну лінгвістику був закритий, а всього там могло вступити максимум 15 абітурієнтів. Тож довелося приймати оперативне рішення, куди я можу вступити, щоб здатна була вивчити профільний предмет за місяць. І такою спеціалізацією виявилася психологія. Я мала вивчити біологію, що успішно зробила, але «вискочила» саме на математиці. Адже інші абітурієнти, математику не вчили.                                                                                                                                                                                                                                          

– Людмило, якою була Ваша перша робота? Як і де розпочинали свою кар’єру?

– Коли я навчалась в університеті, то не дуже цікавилася навчанням, доки у нас не з’явився новий викладач – практик. Усі інші до нього були теоретиками. Він був моїм дипломним керівником. Наша група стала для нового викладача першим випуском. Він розумів важливість наших успіхів. Коли ми писали дипломні роботи, він нас усіх скерував на дипломну практику до своїх колег, які працювали в науково-дослідницьких інститутах і займалися проектами. Ми отримали можливість працювати і писати дипломні роботи. Мій проект був створений у Київському інституті периферійного обладнання при заводі «Електронмаш». Його тема тісно перепліталася з комп’ютерними алгоритмами креативного мислення людини. І саме там мені дали скерування працювати в лабораторії ергономіки Київського науково-дослідницького інституту периферійного обладнання. Периферійним обладнанням тоді називали принтери, дисплеї. Це була моя перша робота. Що мене в ній вразило? Творчість і рутина. В ті часи існував різограф, і всі можливі документи ми випускали у вигляді великих листів. І ці листи треба було рвати. Вкінці місяця наш відділ займався рванням сторінок, щоб усе це зшити для звітів.
Я запам’ятала гідравлічний прес, який стояв на першому поверсі цієї будівлі, там знаходилась наша лабораторія. Він постійно бухав, і всі ходили у стані вібрації. Окрім того, мені запам’ятались експериментальні роботи, які ми робили на заводі. Вам відомо, що найперші плазмові панелі, дисплеї та сенсорна клавіатура були розроблені в Києві на «Електронмаші»? Ми проводили ергономічні дослідження: людям давали усілякі завдання, а вони їх виконували. Ми реєстрували, як швидко вони втомлюються, та фіксували їхню продуктивність праці.

– Людмило, скажіть, будь ласка, як Ви почали займатися власним бізнесом? Що стало поштовхом до цього? Хто допомагав на початках?

– Історія моєї компанії – «Студії управління часом «BogushTime», розпочалася в іншій компанії – «Informanager». Це був мій сімейний бізнес. Із чоловіком ми домовилися: я – зірка, він – продюсер. Я була товаром, який продавала компанія, а чоловік – продавцем, який продавав цей товар. Спершу ми все робили самі: і тренінги, і матеріали, і самі їх друкували..

– А що було згодом? Як просувалися справи?

– Поступово до нас почали приходити клієнти, моя ціна, як тренера, зросла, а в нашій команді з’явилися ще 2 тренери. І зрештою компанія почала базувалася на трьох тренерах: 75% доходу приносила я, а 25% – ще два тренери компанії. Наша компанія ввійшла в трійку найкращих компаній України, а я – до трійки кращих тренерів. До речі один із маркетологів сам провів дослідження, намагаючись знайти тренера, який, на думку людей, здійснив найбільші зміни в їх житті. 90% з них сказали, що це я.

– Людмило, а звідки бере свій початок компанія «BogushTime»?

– Компанія працювала протягом 11 років, а в 2009-му році, коли ми з чоловіком розійшлися, сімейний бізнес закінчився. Ми не змогли працювати разом. Кожен залишився з тим, що мав: я – зі своїм іменем, яке називається Людмила Богуш, а він – з компанією, яка називається «Informanager».
Я почала будувати на своєму імені компанію. Працюю самостійним власником більше року. Нарешті мені вдалось реалізувати проекти, які мій чоловік заперечував у сімейному бізнесі. Я тоді з цим погоджувалась, адже була домовленість, куди ми йдемо, але зараз створюю ті проекти, які я сама вважаю за потрібне.

– Який урок винесли з власного бізнесу?

– Одна з дуже важливих речей, які я реалізую, – це стандарти надання. У мене завжди були дуже високі вимоги до стандартів: як все організовано, як подається, як повинно виглядати. Я навчалася у школі власників бізнесу і закрила той пробіл, який у мене був в управлінні бізнесом. Коли я зіштовхнулася з управлінням, виникло багато труднощів і непорозумінь, але за 8 місяців я навчилася бути управлінцем.

– Важко було позиціонувати на ринку «BogushTime», а не «Informanager»?

– У 2009 році клієнти казали: «А що таке «BogushTime»? Ми не знаємо». Клієнти знали Людмилу Богуш, але не знали «BogushTime». Нині про нас знають. Це те, чого ми досягнули за рік. Ми реально стали гравцем на ринку. Наc вже перестали плутати з «Informanager». Нам дзвонять конкретно як «BogushTime». Ми не втратили обороти, ми, навпаки, їх збільшили.

 – Людмило, як Ви ставитеся до персоналу? Які вимоги висуваєте?

– Я не виконую функцій виконавчого директора, а функції власника, саме тому маю час з’ясовувати ситуації. Коли я працюю з колективом, прослідковую особистісне покращення, а для цього застосовую коучинг. У мене налагоджена система статистик. Я хочу від своїх працівників, щоб вони були продуктивними і відповідали стандартам.

 – А як мотивуєте працю персоналу?

– Мої працівники мотивуються тими досягненнями, які ми для себе визначили, іміджем компанії, відгуками клієнтів, стилем, який ми виробили, і життям, яке у нас є. Ми час від часу проводимо спільні корпоративні заходи.
Більшість моїх працівників мріють стати тренерами. Хоча це не входило в мої плани. Адже коли я беру на посаду маркетолога, то тренера в ньому не шукаю. Утім, якщо людина хоче поєднувати дві посади, я зовсім не проти. Тому прийняла рішення – зважаючи на бажання, створити систему вирощування тренера в компанії. Скоро ми її запускаємо. І кожний працівник нашої компанії зможе спробувати себе у тренерській роботі, адже чітко знатиме, які кроки для цього йому потрібно зробити.
Також я працівників стимулюю платнею. У нас визначена відсоткова система для кожного працівника. Цей відсоток коливається залежно від посади. Гроші персонал отримує щотижня, залежно від того, скільки коштів надійшло в компанію. Завдяки цьому працівники бачать результати діяльності компанії, і у них є можливість вплинути на результат.

– Людмило, чи займаєтеся ще якоюсь діяльністю окрім тренінгів?

– Займаюся меценатством в індустрії моди, тому що моєю місією життя є поширення естетики у планетарних масштабах. Також займаюся піаром, коли беру участь у різних благодійних проектах. Моя компанія теж займається впровадженням суспільно важливого проекту – «Amplifier» – посилювач життя. Ми його розробили для російськомовних мешканців нашої планети. І кожна людина може записатися у цей проект цілком безкоштовно та протягом 3 місяців отримувати індивідуальне тренування для досягнення своїх цілей і покращення свого життя. Я вважаю, що ми молодці, крім нас, ніхто таких речей не робить. Роблять розсилки порад, а ми пропонуємо безкоштовний онлайн-тренінг.

– Як Ви ставитеся до ризиків у бізнесі? Чи любите ризикувати?

– Я про ризик у бізнесі не думала, але ризикувати не люблю. Я готова долати труднощі заради досягнення цілей і робити неприйнятні речі.
– Людмило, чи здатні Ви на все заради бізнесу? Чого не можете дозволити собі у бізнесі? Що для Вас є неприпустимим?

– Ні, звісно, на вбивство, крадіжки і злочини я не здатна, це не моя життєва цінність. У бізнесі можу собі дозволити скопіювати чиюсь вдалу ідею чи відмовити клієнтам або ж настояти, щоб було по-моєму. Наприклад, мені дзвонили і пропонували взяти участь у тендері на проведення тренінгу. Ця компанія зустрічається з різними тренерами, і вони попросили мене зустрітись з ними на їхній території. Я сказала, що не поїду, бо вони не є моїми клієнтами і у нас немає домовленості про купівлю мене як тренера. Переконана, що витрачати час на людей, які мене не купили, немає жодного сенсу. Мій час дорогий і я працюю з тими, хто мене хоче, а не з тими, хто думає, хоче він мене чи ні. Поки я буду займатися тими, хто думає, то втрачу своїх постійний клієнтів. І це не означає, що я не їжджу взагалі, просто обираю залежно від пропозиції. Наприклад, я літала у Дніпропетровськ на зустріч з підприємцями. Це була одна година виступу, а на добирання я витратила чимало часу. Там мене хотіли чути і чекали 70 осіб, і я приїхала до них. А тут вони навіть не можуть до мене приїхати на зустріч.

– Людмило, за якими принципами намагаєтеся побудувати власне життя?

– Перший: естетика – це порядок і «збоку бантик». Другий: робити те, що подобається. Третій: бути відповідальною за тих, кого приручила. Четвертий: принцип добровільності – працюю з тими, хто мене хоче. П’ятий: дотримання стандартів. Шостий: хочу, аби все було по-моєму. Сьомий: розвиток.

 – Людмило, Ви щаслива людина?

– Так.

 – А чи можете пригадати випадок, коли Вам просто-таки пощастило?

– Я щаслива людина, бо мені багато фортунить, таланить на людей. Наприклад, коли літала в Дніпропетровськ, було необхідно повертатися машиною: через несподіваний туман літак з аеропорту не випускали. І коли ми почали обдзвонювати людей, аби найняти таксі, то мінімальна ціна, за яку погоджувалися вести до Києва, становила 2500 гривень, а максимальна – 5700. Причому марки авто пропонували не з кращих. Але раптом з’явилася людина, яка погодилась мене везти за 1000 гривень на «Honda CRV». Потім я в дорозі з водієм спілкувалася, і виявилося, що він – релігійна людина, хороший сім’янин, дуже турботливий і чуйний. Я ці 6 годин їхала з повним відчуттям безпеки, тому що бачила людину, яка контролює ситуацію, чітко розуміється на керуванні машиною і до того ж культурну людину, з якою було цікаво спілкуватися. Таких випадків у мене багато і в бізнесі, і в житті, коли все само якось складається. Це навіть не назовеш щастям, – це потоки енергії, які ти спрямовуєш, коли чогось чітко прагнеш, і все складається. Були випадки, коли мені не щастило, але це були мої недостатні наміри щось отримати.

– Час на відпочинок знаходите?

– Так. Я займаюся духовними практиками та фізкультурою. І якщо говорити про мій відпочинок у класичному розумінні (нічого не робити), то його у мене немає, хіба що сон. На Новий рік я поїду на три тижні займатися вдосконаленням духовного життя (просвітленням), уже дочекатись несила.

– Які, по-Вашому, книги освіченій людині варто обов’язково прочитати?

– Я спілкувалася з однією зі своїх випускниць, яка є депутатом Верховної Ради, і яка нещодавно народила другу дитину. Вона розповіла мені, що може написати книжку про тайм-менеджмент для мам. Чому? Бо зрозуміла, що їй серйозно треба розставляти пріоритети. Якщо обирати кар’єру, треба забути про художню літературу, бо література буде виключно професійна. Якщо прагнеш розвитку, немає часу витрачати 5 годин на приготування їжі.
Тож які книги має читати освічена людина? У якій галузі вона хоче бути освіченою? За 10 000 років цивілізації важко вигадати щось нове, у тому числі в технологій як людських, філософських. Нині коли читаю книги, можу з певністю сказати, звідки ця технологія  переписана чи де про цю ідею я читала раніше. Вона просто подана іншими словами, але суть та ж сама.
Тому освічена людина повинна чиати ті книги, які допоможуть їй досягти успіху в її прагненнях. Успішний сім’янин – це одна література, успішний бізнесмен – інша.
Також я б рекомендувала звертатися ближче до першоджерела. До прикладу, я все частіше думаю про те, чи не почитати мені Веди. У мене була кумедна ситуація, коли мені подарували книжку російського аюрведичного лікаря Торсунова – «Закони щасливого життя». Коли я читала його думки, мені здавалося, що він перед написанням книжки сидів у мене на тренінгу з управління часом. Він не був присутній на моїх тренінгах з управління часом, але у книзі написано те, що я кажу слухачам. Що це означає? Є істини, які всюди однакові, у будь-якій точці Земної кулі. І що таке книги сьогодні? Це перекази цих істин різними мовами. Саме тому найкоротший шлях пізнати істину – це першоджерела.

– Книжки яких авторів Ви би порадили тим, хто тільки планує розпочати власну справу?

– Я би рекомендувала не книги читати, а вивчати моделі управління, яких існує чимало. Модель, яку я використовую, – це модель адміністративного НОУ-ХАУ. Вона побудована на процесі виробництва. А процес виробництва передбачає такі етапи: ідея – відбір кадрів – продаж ідеї кадрами – отримання грошей – виробництво продукту – корекція якості – PR.
Наприклад, я вигадала робити зелені серветки. Передусім знаходжу людей, які знають, як їх робити і продавати. Потім ідею серветок продаємо клієнтові. Клієнт каже, що подобається, ви берете гроші та з них виробляєте серветки. Коли я виробила серветки, я повинна їх оцінити за якістю і доставити клієнтові. І коли я забезпечувала клієнтові ту якість, яку він хотів, потрібно всім розповісти, які ми робимо оригінальні серветки. У мене буде багато клієнтів, це дасть мені можливість виробляти не лише зелені, а й білі. І тоді у мене з’явилась ідея виготовляти ще білі серветки, я набираю людей, які виробляють і продають білі серветки.

 – Ваш секрет успіху.

– Придумати ідею і втілювати її, вірячи в неї та захоплюючи нею інших.

                            Коротке Досьє 

  – Дата та місце народження: 12 квітня, у День космонавтики, на Далекому Сході.
  – Сімейний стан: незаміжня.
  – Освіта: вища, філософський факультет, психологія.
  – Кар’єра: від молодшого наукового співробіт – ника в науково-дослідному інституті до інженера, керівника міської служби профтехосвіти м. Києва, науковий працівник в Інституті психології, викладач психології в Київському медичному університеті, приватний консультант, тренер у тренінговій компанії, тренер у власному бізнесі, тренер-власник.
  – Відпочинок: духовні практики, гольф, подорожі.
  – Улюблений автор: якщо художня книга – то Акунін, Лук’яненко, Панов. Я люблю фентезі.
  – Улюблена музика: Майкл Джексон.
  – Улюблена марка авто: «BMW».
  – Улюблена цитата: моя власна: «Немає людей, які не роблять помилок, але тільки ідіоти їх повторюють».
  –  Конфуцій: «Оберіть справу до душі, і Вам ніколи не доведеться працювати».

ссылка: http://www.praktyka.com.ua/

————————————

Этот документ был скопирован с FAVOR.com.ua (https://favor.com.ua/ru/blogs/3610.html).
Все права на материал сохраняются за его автором. При перепубликации, ссылка на источник материала обязательна!
Дата документа: 20 января 2011 г.