Культ лоха | |
Author: utilmind |
Лох в Україні — фігура трансцендентна. Як голодранець, ледащо чи транжира. Лохів ми всі любимо. Більшість громадян так любить лохів, і так звикла до цієї ролі, що з легкістю проецирує на себе будь-які біди лоха. Нещодавно я проходив п’яним повз ігровий автомат. Звичайна така тумба під козирком з жесті, світлодіодна панель, яскраве забарвлення і ненажерлива вагіна монетоприйомника. Звичайний сценарій, кинув монету в 50 коп., натиснув на якісь кнопки, переконався що твої кревні копійки “пошлі в страну пройобаних вєщєй”, пішов далі. Звичайнісінька така найобка, автоматичний пристрій з продажу надії. Визнаю, мене від таких покупок відучили ще років в сім, в Сочі, коли мій батько дав мені просрати на “однорукому бандиті” приблизно річну зарплату середньостатистичного совка. Але тут алкоголь, поганий настрій, повні кишені руйнівників одягу №1 — наших чудових металічних грошових еквівалентів. Витягнув я п’ятдесятикопійчану монету, відправив її акі бюлетень в урну, в алчне нутро автомату, натис кнопку і… нічого. Падлюка навіть не відригнула. І знаєте що я відчув? Подих Сатани за спиною. Сатана посміхнувся, Сатана похлопав мене по плечу, Сатана ледь чутно сказав мені те, що він говорить завжди і всім, фразу з якої починається його “Євангліє від Люцифера”, стару добру істину що зацитована під кожною акційною кришечкою кока-коли чи пива. “СПРОБУЙ ЩЕ”. Це дивне відчуття: стояти посеред вулиці, дивитись на мурахоподібний поспіх людей, відчувати запах копченої курки і лавашу з магазинчику поряд, дивитись на осяяні абсурдним зимовим сонцем вулиці, на купки підталого снігу під брівками, на автомобілі, офіси, бігборди, дешеві туфлі перехожих, маршрутки, банкомати, аптеки, ларьки, дивитись на все це життя мегаполісу, і чути своїм духовним слухом, як диявол звертається до тебе. “Спробуй ще” — каже він тобі — “Ризикни”, “В цей раз тобі обов’язково пощастить”. І в цей момент я дещо зрозумів. Дещо дуже важливе. Щось, що змінює твоє життя. Як баранець в горлянці Буша-молодшого. Як невідоме світло, що єбошить людей в тім’я посеред Києво-Печерської лаври. Як зайва ін’єкція героїну, в вені Земфіри Рамазанової. Всі ці “елітацентри”, “земельні мораторії”, “лохотрони”, “податки на розкіш”, “гороскопи”, “ваучери”, “передвиборні обіцянки” та “ігрові автомати”. Все це є однією і тією ж формою особистого фінансового суїциду.
У місті Слов’янськ Донецької області, ще досі можна купити квартиру за 200 доларів. Але 10000 бєздарів, вимагали у президента добути їм житло в Столиці України. Декілька сотень азартних гравців, купили за неймовірними цінами квартири з повітря, тепер вони вимагають щоб вона їм компенсувала гроші за те, що дала їм ризикнути. Біля трьох тисяч бєздарів, вимагають у президента допомогти кинути їм пити, бо пиво і вода близькі за ціною, а власної волі у них немає.
Податки вводять багатії, підтримують люмпени, а платять представники середнього класу. Мій президент, оприлюднює плани як знизити вартість моєї власності та обкласти її податками.
Мій особистий приватизаційний сертифікат, не був вкладений в жодний папірець які держава назвала “акціями підприємств”. Зараз за нього мені пропонують гроші, як за колекційну рідкість. В цій країні культ лоха. Лох в Україні це золотий тілець на який всі моляться і яким всі хочуть стати. Тут кожен потенційний лох і кожний підтримає найабсурдніші вимоги лоха. Навіть за свій рахунок, за рахунок своїх податків. Тут всі лохи. Амінь. |
Tweet |
Send by E-mail Print version |