У старих-добрих бандитських гулянках був такий момент: ранок. Ранок на бандитському кутєжі, це коли о п’ятій годині чутно постріл і персонал знаходить обкокаїнений в гівно труп винуватця торжества, який сука мало того що зіпсував шматтям своїх мізків шпалери у номері-люксі, але й до того ж падла не заплатив за бенкет.

І тут починається найцікавіше: ще тверезі офіціанти збирають похмільні тіла гостей, які не встигли втекти з паті й рахують розбиті бокали, засморкані штори, засцані вази, насрані роялі та забльовані факси. Сума ділиться на пополам між присутніми. Всі хто мають бабки у кишенях шкіряних жакетів – платять, всі у кого голяк – відправляються у тимчасове рабство на кухню, поки не з’явиться хтось, хто оплатить їхню долю у всезагальних веселощах.

Так ось, в Україні зараз 3:45 ночі бандитської гулянки. Бухло ще лишилось, хоча жратва вже розкидана по підлозі. Всі офіціантки та одна покоївка вже зґвалтовані у туалеті. Блискучою гладдю басейну вже пливе залишаючи за кілем кільватерну хвилю перший кувелдик гівна. Музика ще грає, але запрошена на корпоратив тіві-дешевка вже блює на свій сраний синтезатор ямаха. Здається справи йдуть ще більш менш нормально, але в голові у всіх присутніх якось автоматично починає крутитись думка «Хтось за це все має заплатити і бажано що цим «хтось» був не я».

Українці давно і стабільно завели собі кепську звичку: побачивши на своєму шляху чергового знедоленого та нещасного, що вимагає собі грошей у держави, виступати на його стороні.

«Як пенсіонери жити за X гривень?». «Бідний вчитель, звичайно він вимагає хабар якщо за цю нервову роботу дають лише Y?». «Як медсестра може вижити на якісь Z? Це сущі копійки!».

Ця хохляцька бюджетна щедрість пояснюється дуже просто: жодна сука в цій країні не відчуває причинно-наслідкового зв’язку між державним боргом та власною кишенею.

А зв’язок цей є. Для того щоб розрахуватися з боргами, президент США Франклін Делано Рузвельд вилучав у громадян золото. За дефолт-2001 в Аргентині дрібні землевласники заплатили конфіскованими землями. 1997 року корейці масово вишиковувались у черги щоб віднесли власні долари уряду.

Коли вечірка закінчується, завжди комусь доводиться за все це платити. І ці «хтось» завжди не олігархи, що виводять капітали за першим стрьомом і вже точно не політики, чия здатність тікати всією шоблою за кордон, може бути порівняна лише з подібним талантом циганського табору.

Станом на початок року, державний та гарантований державною борг України становив 433 801 590 510 гривень. Економічно активне неселення України – 22 000 000 осіб. З них у легальній економіці – 14 000 000. З них 2 097 000 цілком ймовірно сплачують податки з державної допомоги по безробіттю. З них 10 982 000 осіб наймані працівники. З них половина – 5 000 000 – задіяні у державному секторі. Для повного щастя, ми маємо дві сфери зайнятості чия діяльність зводиться до перекачування недоотриманої рентної плати за Українську ГТС у знижку на вартість продукції. Ці сфери хімічна та металургія, т.ч. ще 352 500 та 155 800 осіб.

Робимо висновок: на 2 700 000 приватних підприємців та 5 473 700 осіб що задіяні у легальному продуктивному виробництві (10 982 000 – 5 000 000 – 352 500 – 155 800) ми маємо 433 801 590 510 гривень боргу. Або: 8 173 700 українців мають повернути 433 801 590 510 гривень хлопцям з «томагавками» та боєздатною армією. Або, ще раз: 433 801 590 510 / 8 173 700 = 53 073. Кожен представник продуктивних шарів суспільства має віддати за державу 53 073 гривень.

Висновок: щоб розібратись з боргами України кожен легально зайнятий в України має щомісяця віддавати 4 423 гривень.

Непогана була гулянка? Але час платити.