Із щирістю та вдячністю моїй натхненниці, жінці, берегині сімейного затишку та підприємниці присвячую

До набуття незалежності України питання майнового успадкування не мало такого громадського резонансу і практично було лише сімейною справою. Тема спадкування вважалася делікатною і суто особистою, тому зазвичай не була предметом обговорення. Хоча навіть за радянських часів розігрувалося чимало сімейних конфліктів, внаслідок яких родичі потім роками не спілкувалися. Нотаріуси, які працюють з тих часів, можуть розповісти багато реальних історій, які звучать і як драма, і як детектив та навіть іноді як трагедія.

Але поділ сімейного майна і поділ бізнес активів між спадкоємцями – це абсолютно різні процеси. Підготовка до прийняття спадщини починається завчасно, оскільки практика показує: власники навіть невеликих статків зіштовхуються з цілою низкою нотаріальних та фінансових нюансів, на вирішення яких йде багато часу, інколи такого дефіцитного. Для власників великого приватного капіталу передбачливість особливо важлива, адже в їх випадку в цьому процесі набагато більше зацікавлених сторін. Передача бізнес активів повинна здійснюватися в умовах повної готовності не тільки продовжити справу, а й зберегти створені сімейні та корпоративні цінності.

В цілому для держави питання успадкування має вагоме значення. Правильний підхід до збереження приватної власності, а саме сімейного бізнесу, дозволяє належним чином створювати культуру успадкування та правовідносин в нашій країні. Тому розкриття цієї теми є вкрай важливим і актуальним завданням для всіх учасників цього процесу, зокрема, банкірів.

Випадок із практики: чому важлива підготовка до наслідування

Практика показує, що у деяких клієнтів існує дуже потужна емоційна прив’язка до власної справи (операційного бізнесу). Такі власники хочуть, щоб спадкоємці обов’язково перейняли на себе операційне керівництво і продовжили справу, що була започаткована. З емоційної точки зору це зрозуміло, тому що багато хто починав свій бізнес з нуля, подолавши неймовірно складні, а іноді просто небезпечні періоди становлення. Але важливо мати реалістичне уявлення про процеси.

Не зустрічала жодного прикладу ні з власного досвіду, ні з мемуарної літератури, коли нав’язані сценарії спадкування спрацьовували. Якщо дитина поділяє інтереси старшого покоління до функціювання і розвитку сімейної справи, у неї достатньо особистих якостей, необхідних для того, щоб стати управлінцем, який приймає рішення і несе відповідальність за велику справу – це безпрограшний варіант. Але так стається не завжди. І тут старше покоління, як би важко це не було, має раціонально оцінити закладений у спадкоємці потенціал, і, виходячи з цього, планувати успадкування. Хтось може перейняти великий операційний бізнес з великою кількістю підрозділів, для іншого необхідно переформатувати справу і значну частину операцій передати незалежним субпідрядникам, для когось необхідно просто забезпечити надійні джерела пасивного доходу.

Пам’ятаю як 6 років тому одна сім’я звернулася до мене з питанням успадкування. Було сформульовано безліч запитань, на які необхідно було шукати правильні відповіді. Звичайно, вони повинні були бути бездоганними. Портрет клієнта – родина бізнесменів, власники великого приватного капіталу. Вікова група таких власників починається з 60 років і більше. Сім’я відмовилася продовжувати вести бізнес і прийняла рішення про його продаж. Передумовою для цього був, в першу чергу, вік засновників, а також те, що спадкоємці не виявляли зацікавленості до ведення справ.

Так все починалося. Протягом декількох років було проведено багато переговорів як з українськими, так і закордонними компаніями, в управлінні яких знаходився великий приватний капітал. Другою стороною у переговорах були банки, оскільки будь-яке прийняте рішення вело за собою їхню участь.

Всі ці події розгорталися на моїх очах – як робочий процес, так і сімейні взаємини. Зокрема мене дуже зворушив психологічний бік наслідування. Для мене було загадкою, чому високоосвічені діти, які зростали в атмосфері створення бізнесу не захотіли продовжити родинну справу і перейняти активи, які так важко створювались і нагромаджувались батьками протягом 35 років. У той момент позиція батьків мені була більш зрозумілою. Після проведеного аналізу щодо передачі капіталу і його подальшого перерозподілу, стало зрозуміло, що ці маніпуляції призведуть до зменшення масштабу бізнесу і, відповідно, його прибутковості. Батьки визнавали, що їм було важко прийняти той факт, що все те, що створювалось стільки років, доводиться продавати.

І в цьому психологічному кліматі проходив продаж акцій підприємства, передача капіталу, визначення моделі успадкування, майбутньої інвестиційної програми. Було багато розмов з батьками та дітьми. Треба віддати належне засновникам, які прийняли таке складне в моральному аспекті для них рішення заради щастя власних нащадків.

Проведено безліч зустрічей і тривалих переговорів, проаналізовано купу документації. Зрештою угода завершилася успішно як з юридичної точки зору, так і інвестиційної, з позиції диверсифікації капіталу, вкладення коштів і подальшого створення бізнесу, обраного дітьми.

Даний приклад демонструє, що психологічний портрет спадкоємця є ключовим під час обрання плану успадкування, адже батьки часто очікують від своїх спадкоємців того, до чого останні не готові. І я абсолютно згодна з цим твердженням.

Усі вищезазначені процеси, пов’язані як із психологічними аспектами спадкування, так і з особливостями вікової групи власників великого приватного капіталу, є актуальними не лише для них та їх спадкоємців, а й для держави.

Україні 30 років, найбільші системоутворюючі підприємства і промислово-фінансові групи очолюють представники у віці від 60 років. Що відбудеться зі системоутворюючими підприємствами, якщо їх управління перейде до менш сповненого ентузіазмом власника, бачення якого буде радикально відрізнятися від бачення попередника? Адже стабільність роботи промислових та соціально важливих об’єктів безпосередньо впливає на стабільність громад у суспільстві, їхні доходи і впевненість в майбутньому, стійкість макроекономіки і соціальної сфери загалом.

Професія «спадкоємець»: переваги та вимоги

А як спадкування відбувається в світі, чому не всі можуть оволодіти професією «спадкоємець»? За великим рахунком вся історія людської цивілізації – це історія спадкування.

У продовження питання щодо психологічного портрета спадкоємця, хотілось би звернутися до моделі Мередита Белбіна, дослідника та консультанта з управління, праці якого входять до числа 50 найбільш істотних книг з бізнесу. Він виокремив типові психотипи, підкресливши, що у кожної людини є власна роль в робочому процесі, що дозволяє досягати успіху всій команді. Тому що сім’я – це теж команда. Серед них, наприклад, є сумлінні реалізатори, динамічні мотиватори, самобутні генератори ідей та інші ролі. Таким чином, важливо усвідомлювати, що не всі можуть бути управлінцями, створювати або розвивати справу, яка вже створена

Погляньте на спадкоємця як роботодавець. Яку вакансію ви б йому запропонували, які кар’єрні перспективи прогнозували? З огляду на це обирайте можливий план спадкування.

Основні плани наслідування

Проблема успадкування має багато різних аспектів: психологічний, юридичний, управлінський, і, перш за все, це – трансформація, коли зі зміною власника можуть змінюватись плани щодо активу та його управління. Є безліч інструментів збереження приватного капіталу і диверсифікації ризиків, покликаних звільнити спадкоємців від навантаження особистого управління, якщо в останніх немає бажання входити в бізнес.

Давайте домовимося, що основна мета — це зберегти вартість активів і передати їх спадкоємцям таким чином, щоб вони були максимально захищені фізично і юридично. Якщо у вас є будь-які наміри щодо благодійності або філантропії, то краще реалізувати їх за життя, аби бути впевненими, що активи, спрямовані на благодійність, були використані саме з цією метою. З іншого боку, у спадкоємця має бути достатньо знань та досвіду для успішного прийняття і управління активами.

Наше завдання показати різні підходи і акцентувати увагу на тому, що в класичному вигляді є два плани спадкування за ступенем залучення спадкоємців до операційного управління.

Перший – це спадкоємність.

Спадкоємність – це процес, під час якого спадкоємець починає працювати в операційному бізнесі на певній позиції і на практиці опановувати тонкощі менеджменту та економічних процесів, паралельно отримуючи специфічні знання, необхідні для управління, і з часом перехоплює кермо влади. Давайте для стислості називатимемо це планом спадкоємності. Ця тема повинна обговорюватися на рівні з питаннями інвестування і диверсифікації в момент прийняття стратегічних рішень щодо майбутнього будь-якого великого приватного капіталу. Стратегічний підхід до майбутнього акумульованого капіталу дозволить уникнути класичного конфлікту теорії «агентських відносин», коли різні інтереси буквально розривають актив, компанію або ж приватний капітал, подрібнюють і, зрештою, знищують бізнес засновника. Важливо, що повна відсутність спадкоємців у вирішальний момент, на жаль, часто призводить до занепаду бізнесу і втрати капіталу.

Другий план передбачає консолідацію активів в холдинг або фонд (Private Foundation), структурування у форми, що забезпечують пасивний дохід, і передачу їх спадкоємцям після виходу зі справи. Це спадкування, пов’язане зі створенням пасивного доходу, ми будемо називати планом рантьє.

Наслідування – процедура, що не здійснюється автоматично. Для забезпечення її успішності, необхідно окреслити план роботи. Виокремила 8 етапів, які дозволяють якнайкраще структурувати процедуру.

1. Обрання стратегії або плану спадкування. До них і відносяться план рантьє та план спадкоємності.

2. Визначення експертів, що виконуватимуть один з планів. Серед них неодмінно повинні бути: нотаріус, адвокат, податковий консультант, фахівець з управління активами та банківський експерт. У випадку великого перегрупування активів, наприклад, на користь збільшення частки пасивного доходу, доцільно залучати експертів щодо таких активів. Наприклад, фахівця з нерухомості.

3. Ревізія активів і визначення ступеня їх стійкості в процесі успадкування.Стійкість активів актуальна у випадку їх глибокої диверсифікації, роботи в декількох напрямках, в операційному управлінні, в яких ви задіяні, а також, якщо у вас є партнери в бізнесі.

4. Визначення фундаментальних активів, які забезпечать успішність наслідування в рамках обраного плану успадкування.Необхідно визначити основні активи, які генерують найбільшу частку доходу, або найбільш прийнятні для спадкоємців з точки зору гнучкості управління.

5. Перегрупування активів з наданням їм стійкості і відповідності обраному плану наслідування та організаційній формі.Даний етап передбачає проведення операцій з продажу активів, які не відповідають обраному плану успадкування і придбання таких, що узгоджені з обраним планом. Наприклад, продаж часток бізнесу, які неприйнятні для спадкоємця з точки зору управління, або дрібних часток в бізнесах з партнерами, і подальше придбання таких активів, як нерухомість, що генеруватимуть стабільний пасивний дохід.

6. Визначення організаційних форм успадкування. Обрання організаційної форми або створення такої, що матиме мінімальну кількість партнерів, (а краще взагалі без них), що не входять до кола спадкоємців, а також фіксація переформатованих активів у цій структурі. Як показує більшість відомих прикладів, успадкування і партнерство повинні бути максимально розмежованими.

7. Вжиття заходів щодо забезпечення юридичної безпеки процесів успадкування.Як правило, при диверсифікації бізнесу існують спірні активи і неврегульовані суперечки з партнерами. Саме ця стадія передбачає врегулювання всіх суперечок.

8. Підготовка спадкоємців і команди експертів, що супроводжуватиме активи до прийняття й управління спадщиною.

Напевно кожному знайомі труднощі, з якими ми зіштовхуємося, коли змушені визнавати, що життя плинне. Це дуже складне морально-етичне питання, і потрібно чимало мужності усвідомити необхідність готуватися до того, що відбуватиметься з майном, а інколи і зі справою всього життя після нас. Так само складно розуміти, що настане момент, коли ми нічим не зможемо допомогти близьким. Тому дуже хочеться на цю тему просто не замислюватися. На практиці жодного разу не зустрічалися клієнти, які відчували б себе повністю комфортно, обговорюючи цю тему. Але краще замислюватися про питання успадкування рівно з того моменту, як активи, якими ви володієте, набувають значущу для вашої сім’ї цінність.

Задля стабільного існування держави, сім’ї-власники великого приватного капіталу повинні вже сьогодні замислюватися про це, оскільки мова йде не тільки про спадкування грошове, а й ціннісне, культурне, соціальне.

Інструменти управління та консолідації бізнес-інтересів: досвід «Делойт» в Україні1

Автор: Світлана Тутовська, менеджерка практики Deloitte Private в Україні

Критично важливими для успішної передачі бізнесу наступним поколінням є прозорість структури та обізнаність спадкоємців про активи.

Для корпоративної структури бізнесу слід заздалегідь спланувати його належну консолідацію, а саме: об’єднати розгалужену мережу компаній у єдиний холдинг (або декілька холдингів, залежно від потреб власників). Зібравши компанії в один чи декілька холдингів, метою яких є управління групою, власники вирішують цілу низку питань, а саме: презентацію групи в якості єдиного бізнесу для третіх осіб, зокрема для банків чи потенційних інвесторів, зменшення податкового навантаження за умови розподілення прибутків та виплати дивідендів, а також усунення ризиків щодо збереження та захисту активів, якими володіє фізична особа, що є вкрай актуальним для пострадянських країн.

Якщо власники бізнесу володіють не холдингом, а окремими компаніями в різних юрисдикціях, питання спадкоємності буде вирішуватися за законодавством кожної окремої юрисдикції. Тому консолідація групи під однією компанією іноді є надзвичайно важливою, з огляду на захист інтересів спадкоємців.

Вибір «правильної» юрисдикції для створення холдингової компанії також дає можливість укласти акціонерний договір на рівні такої компанії між партнерами в бізнесі, врегулювати питання захисту активів та доходів, особливо у випадку конфліктів між партнерами, або ж настання інших негативних обставин. Це також може убезпечити від блокування діяльності бізнесу групи кимось із партнерів та настання негативних фінансових або комерційних наслідків через таке блокування. Для цього варто використовувати холдингові компанії в юрисдикціях загального (британського) права.

Створення холдингових компаній в певних юрисдикціях передбачає наявність податкових привілеїв, таких як відсутність оподаткування деяких видів доходів на рівні бенефіціарів, наявність вигідних податкових конвенцій з іншими країнами, застосування пільгових ставок оподаткування тощо.

З метою ефективної передачі активів у спадок, консолідації активів в єдину структуру, забезпечення простого управління активами та узгоджених умов передачі активів спадкоємцям можливо розглянути створення трасту, безумовно, беручи до уваги нові положення податкового законодавства в Україні щодо контролюючих іноземних компаній та актуальну міжнародну практику.

Траст представляє собою систему правових відносин, за якої активи, що належать засновнику, передаються в розпорядження довірчого (трастового) керуючого, а вигоду (дохід) від таких активів отримує(ють) бенефіціар(и) (вигодонабувачі).

Створення трасту передбачає передачу майна на його користь. Спадкоємців можна призначити бенефіціарами, а також визначити умови, за яких активи трасту будуть розподілені на користь бенефіціарів. Юридично засновник трасту не є власником переданих в траст активів, але де-факто за ним залишається часткова функція власника в питаннях контролю за діяльністю трасту.

У трастовому договорі слід детально прописати процедуру управління трастом та права бенефіціарів, а також порядок спадкування майна, переданого в траст (черга бенефіціарів).

Головними цілями створення трастів є:

• захист активів та доходів. Найбільш розповсюдженою метою укладення трастової угоди є захист активів від посягань рейдерів, недобросовісних кредиторів, окремих недружніх членів сім’ї, а також органів державної влади та судових інстанцій;
• управління спадкуванням. Траст є популярним інструментом уникнення звичайного механізму спадкування, дозволяючи гнучко та швидко передавати активи, змінювати «черговість» спадкоємців, уникати затримок з прийняттям спадщини, рейдерських атак та судової тяганини;
• оптимізація оподаткування. Передача активів у траст звільняє в подальшому бенефіціарів трасту від сплати суттєвого податку на спадщину, який існує у більшості країн. Поки що цей аспект не є актуальним для України;
• конфіденційність. Раніше використання трастів дозволяло зберігати повну конфіденційність осіб, які є бенефіціарами трасту, та захистити їх від розкриття третім особам (з дуже рідкими виключеннями). Наразі розкриття бенефіціарів трасту вимагається в більшості країн, але існують дієві механізми захисту конфіденційності навіть за умови існування відповідних правил.

Перевагою трасту можна назвати легкість в управлінні. Бенефіціари самостійно або через юристів висловлюють власні побажання, зокрема щодо внесення змін до «лінійки» бенефіціарів, особливостей використання активів та доходів, інвестування у нові активи або здійснення виплат на благодійність. Належне функціювання трасту (виконання трастової угоди) при цьому забезпечується протектором (якщо призначений) або лише керуючим з допомогою юристів.

Трастовий керуючий здійснює управління трастом на власний розсуд або з врахуванням інструкцій та побажань засновника. Його основна мета – захист, збереження та примноження активів трасту на користь його бенефіціарів.

При створенні трасту необхідно звернути увагу на країну для його реєстрації (наприклад, британський траст не підійде для британської нерухомості, а в деяких країнах майно в трастах підлягає оподаткуванню протягом визначеного періоду, у зв’язку з «умовною зміною покоління»).

Наразі можливість створення трасту або інших форм довірчого управління існує у ряді країн загального права, включаючи Мальту, Нову Зеландію, Гернсі, Кайманові Острови, Бермуди, Гібралтар тощо. Однією з найбільш популярних та рекомендованих юрисдикцій є Кіпр.

Якщо бізнес має переважно інвестиційну природу, є сенс розглянути створення спеціальної інвестиційної компанії чи інвестиційного фонду в належній юрисдикції. Особливість таких структур полягає в тому, що вони підлягають суттєвому регулюванню з боку державних органів, а також часто для них необхідною умовою є наявність ліцензованих керівників. Але завдяки цьому фонди виглядають максимально захищеними для інвесторів – бізнес-партнерів власника.

Не менш цікавою є тема філантропії та створення благодійних фондів як інструменту для соціально значущих програм, які підтримуються власниками бізнесу.

А що далі: якою буде спадщина в Україні

В світі добре відомі як щасливі, так і фатальні приклади, коли приватна спадщина отримує друге життя, навіть стає національним надбанням, за яким країну впізнають в світі. Саме сьогодні, коли минає 30 рік незалежності та історії приватного капіталу в Україні, час замислитись, хто стане наступними капітанами бізнесу, хто візьме відповідальність за промисловість та інфраструктурні об’єкти, наскільки прийдешнє покоління буде мотивованим, ефективним та закоханим в країну, яка стала батьківщиною успіху для їхньої справи. Адже вибір невеликий в умовах глобальної конкуренції за конкурентні активи, яких не так багато лишилось у світі.

1– Досвід «Делойт» в Україні представила Світлана Тутовська, менеджерка практики DeloittePrivateвУкраїні