Тема накопичення, на перший погляд, належить до економічної категорії, понять про фінанси та інструменти їх акумулювання. Але ми ж вважаємо, що це поняття набагато ширше. Ще в 300-х роках до н.е. Арістотель стверджував, що людина – істота соціальна, і все, що стосується повсякденного життя, чи то політика, економіка чи технології – у кінцевому підсумку належить до соціальних питань. Кожна сім’я і домогосподарство є не лише соціальним осередком суспільства, а, в першу чергу, суб’єктом економіки та ринкових відносин, чий первинний дохід, перерозподіляючись, формує національний дохід держави.

Тому ми говоримо про те, що поняття накопичення прищеплюється наступним поколінням змалку. Адже діти – наше майбутнє.

Фінансове виховання в системі цінностей родини

Все походить з родини. Як батьки закладають поняття про зовнішній світ, гроші, працю, цінності, так дитина і мислить у майбутньому. Тому діти вже з раннього віку повинні долучатися до праці, отримувати спочатку базові, потім фундаментальні знання про те, як з’являється їжа вдома, як здобуваються економічні блага. Важливо виробити систему цінностей, ґрунтуючись на якій людина будуватиме своє життя – навчання, роботу, сім’ю. Накопичення знайоме нам з дитинства – в ігровій формі батьки навчають, що можна одразу витратити кишенькові гроші, а можна відкласти на майбутнє, накопичувати для більш істотних придбань.

Кожне домогосподарство містить зменшену, спрощену модель фінансового ринку, в якій діти у ролі вкладників, а батьки – розпорядників їх невеликого капіталу. Депозитарієм виступають скарбнички, які стають першим ужитті дитини власним джерелом накопичення. Потім вони починають самостійно відкладати на подарунки батькам, або на придбання нового ґаджета, вчаться вести облік цих накопичень, цікавляться способами їх примноження і т. ін.

У просунутих школах сьогодні можна зустріти проекти по використанню власних систем альтернативних грошей, які учні заробляють і накопичують протягом певного часу, а потім влаштовують ярмарки, де за ці гроші купують солодощі, випічку, іграшки тощо.

У західних країнах дітей змалку навчають, що потрібно докладати зусиль і піклуватися про рослину, щоб вона зросла і дала плоди; про тварин, щоб вони були здорові та давали продукти – це потребує відповідальності та догляду. Варто пояснювати та розповідати, як виглядає господарство, які зусилля і витрати необхідні для досягнення результату.

Це все ази інвестування, фундамент фінансової грамотності, який закладається з народження. Діти дуже сприйнятливі до нового. Ми живемо в матеріальному світі, тому важливо пояснювати, яке значення мають гроші, яка їх роль для людини, як вони з’являються і використовуються. На основі цього діти, виростаючи, формують ставлення до монетизації праці.

Перші спроби накопичення із використанням банківських інструментів сьогодні роблять вже в підлітковому віці. Стипендіати коледжів й університетів, отримуючи стипендію на карткові рахунки, можуть розпоряджатися своїми доходами, відкриваючи накопичувальні рахунки, використовуючи спеціальні банківські продукти безстрокового характеру, депозити тощо.

Культура накопичення: світовий досвід

Питання накопичення є подібним інвестуванню у власне майбутнє, майбутнє своїх сімей і нащадків, а також привабливим інструментом для роботодавців і держави загалом.

З огляду на вищесказане, можна стверджувати, що накопичення — це ціла культура, яка формувалася протягом кількох поколінь. Про це свідчить потреба корпорацій у розробці альтернативних програм накопичення для співробітників.

Експерти з міжнародного планування спостерігають сталу тенденцію в корпоративному бізнесі щодо пошуку альтернативних способів заохочення співробітників шляхом розробки планів довгострокового забезпечення. Насамперед, це бонусні програми, випуск додатково неголосуючих акцій тощо.

Сьогодні перегляд теми накопичення, зокрема пенсійного, є першочерговим завданням кожної держави. Проаналізувавши світову практику, зокрема, західних країн, можна зробити висновок, що джерела накопичення соціальних виплат всередині держави глобально розрізняють на безпосередньо державні, а також такі, що акумулюються в накопичувальних фондах і на особистих рахунках громадян.

Так, в США вже давно звернули увагу на дефіцитарність бюджетного фінансування, тому в їх системі багатошарового накопичення беруть участь мінімум три сторони: працівник (особисті заощадження), держава (пенсійні, соціальні виплати),роботодавець (програма 401К).

Послідовність – логічна основа для аналізу як самого процесу, так і його причинно-наслідкових зв’язків. Для виявлення недоліків існуючої системи необхідно звернутися до першоджерела її походження. В США, наприклад, перший закон про загальнодержавну систему виплат пенсій Social Security, який діє і сьогодні, підписав президент Франклін Рузвельт у 1935 році. Згідно з цим документом, всім особам, чий вік перевищує офіційно встановлений поріг, виплачується грошова допомога, розмір якої залежить від середнього рівня заробітної плати. [Як працює пенсійна система в США -Ольга Міхно, лютий 2021р.]

За часів великої депресії та глибокого занепаду країни, прийнятої Рузвельтом після Герберта Гувера, а також воєнного та повоєнного періодів, що випав на його каденцію, розрухи, низької тривалості та якості життя, цей закон став проривним і забезпечував гідне життя населенню в будь-якому віці. Сьогодні ж спостерігається тенденція до збільшення тривалості життя населення. Це, безумовно, велике досягнення і позитивне явище для людства: ми живемо у часи глобальної модернізації, диджиталізації, коли поліпшується якість харчування, рівень медицини та т. ін. Люди сьогодні можуть вести повноцінне життя і після 75 років.

Сучасна держава, на жаль, зазнає труднощів у повному утриманні пенсійних фондів, які забезпечують гідні виплати громадянам, що перевищили поріг пенсійного віку – світ вимагає реформації цього напрямку.

Світова практика показує, що сьогодні держава в першу чергу підтримує незахищені верстви населення, а також стратегічно важливі категорії – військових, поліцейських, ветеранів, державних службовців тощо. В американців, наприклад, державна пенсія становить в середньому 1000-1200 доларів на місяць.

Інше джерело пенсійних виплат у США – накопичувальні фонди та особисті рахунки американців. Закон, що регулює цей процес, прийнято в 1974 році. Фонди, які акумулюють ці кошти, можуть бути як приватними, так і державними. Варто відзначити, що перерахування в такий фонд не оподатковуються. Кошти, накопичені у фонді, доступні в будь-який момент для майбутнього пенсіонера, але, якщо він вирішить скористатися ними до настання пенсійного віку – змушений буде сплатити податок.Так само може діяти й роботодавець. Перший пенсійний фонд, відрахування до якого здійснювалися тільки наймачами, було засновано в 1875 році. Система таких виплат називається в США 401К. Бізнес зацікавлений у тому, щоб перераховувати співробітникам кошти до накопичувального фонду – завдяки цьому компанія може знизити ставку оподаткування. Відрахування до таких фондів від роботодавця можуть бути як 10% від заробітної плати, так і 50% або вище. Все залежить від рішень окремої компанії. За домовленістю з роботодавцем або за рішенням самого громадянина, накопичувальну частину може бути перераховано в обраний інвестиційний фонд. Фактичний розмір накопичень на пенсійному рахунку працівника залежить від успішності діяльності конкретної інвестиційної компанії. [Як працює пенсійна система в США — Ольга Міхно, лютий 2021 р.]

Провідний економіст вашингтонського аналітичного агентства Smith’s Research & Gradings Скотт Макдональд зазначає:

«Це ризикований, але потенційно більш прибутковий інструмент. Така модель дозволяє додатково фінансувати економіку з пенсійних накопичень, забезпечуючи розвиток бізнесу. Вливання в економіку за допомогою такого інструменту становлять трильйони доларів на рік ». [Як працює пенсійна система в США — Ольга Міхно, лютий 2021 р.]

У американців, що з певної причини залишилися без накопичувальної частини, є можливість безкоштовно відвідувати клуби для літніх людей, проживати в будинках для людей похилого віку, користуватися муніципальним транспортом, послугами медперсоналу тощо.

Інші країни, наприклад, Великобританія, також прагнуть залучити роботодавців до створення додаткових до державних власних пенсійних накопичень, зобов’язати роботодавців займатися організаційними питанням і здійснювати відрахування.

Австрія знайшла власний підхід до пошуку альтернативних джерел доходів для пенсіонерів. Одна з нещодавно представлених програм передбачає, що будь-який житель, який досягнув пенсійного віку, може стати рантьє (особи, що живуть користуючись пасивними доходами, одержаними з капіталу, як правило, розміщеного в вигляді банківських вкладів, цінних паперів, доходної нерухомості, землі, бізнесу – прим. автора). Населення має можливість купувати квартири без сплати ПДВ (податку на додану вартість). Але призначення такого майна (так звані «пенсійні квартири» – прим. автора) виключно комерційне – власники не мають права мешкати там, а лише можуть здавати в оренду, що створює необхідний дохід (особисту пенсію).

Накопичення в Україні: довгий шлях становлення

На певних етапах становлення України, її фінансової системи та спроможності ринку капіталу (диференціації інвестиційних інструментів), окрім більш-менш зрозумілих банківських накопичень і програм довгострокового страхування життя, розглядалося також створення власних недержавних пенсійних фондів у якості довгострокового інструменту накопичення відрахувань одночасно з державною пенсійною системою.

Варто зазначити, що не всі в державі знають, що можна укладати з Пенсійним фондом договори добровільного пенсійного страхування і здійснювати відрахування самостійно. Роблячи мінімальні внески, трудовий стаж не втрачається, що матиме значення при розрахунку пенсії по досягненню пенсійного віку.

В Україні зараз не передбачено централізованих накопичувальних фондів для громадян на законодавчому рівні. Регулювання цього питання повинні здійснювати директиви Національного банку України, як регулятора, і державні нормативно-правові акти. Поступово приходить розуміння, що самостійно державний бюджет не зможе забезпечити необхідний обсяг соціальних виплат. Виникає необхідність залучити роботодавців великого, а потім середнього і малого бізнесу до процесу формування нової системи акумулювання і накопичення для населення. Як активний учасник ринкових відносин і буквально двигун економічного розвитку, підприємницький сектор має великий вплив на подальший розвиток держави.

Прищеплюючи вищі стандарти взаємовідносин між наймачем і працівником, підвищується рівень колективної обізнаності населення, формується корпоративна культура. Запровадивши відповідальність за охорону здоров’я та безпеку праці працівників, страхування, медичне обслуговування, створивши соціальні пакети, адаптувавши вищезгадану програму 401К, або розробивши подібну, можна не просто запровадити новий формат забезпечення майбутніх виплат, але зруйнувати старі шаблони мислення щодо підтримки людей пенсійного віку. Створити нову модель бачення, яка вкорениться у свідомості майбутніх поколінь і стане основою для подальшого розвитку.

З точки зору державного управління, під час проведення пенсійної реформи, важливим завданням є виокремлення та аналіз ключових переваг зарубіжного досвіду. Між вибірковою імплементацією і запозиченням тонка грань – обов’язково треба враховувати відмінності в менталітеті країн і регіонів, рівні життя та етапах розвитку економіки. Важлива також демографічна ситуація – рівень народжуваності, смертності, тривалість життя можуть відрізнятися навіть у розрізі регіонів однієї країни. Державі необхідно виокремити стратегічно важливі категорії для виділення фінансування, в той час, як іншим потрібно сфокусувати увагу на альтернативних джерелах. У різних регіонах рішення можуть різнитися залежно від пріоритетних потреб. У такому випадку децентралізація бюджету — це ще один крок до реформації регулювання пенсійного забезпечення, адже створення гідних умов і пошук шляхів підвищення якості життя для своїх громадян – головне завдання кожної держави.

Дякую за локацію для зйомок галереї сучасного мистецтва «Art Fashion» та бутіку «Старовинна книга»