Якщо замислитися над тим, яку кількість їжі вживає доросла людина протягом дня, вийде в найкращому разі стандартний набір зі сніданку, обіду й вечері, у гіршому — ядерна суміш пива, сухариків, фастфуда та 20 чашок кави.

Безумовно, час і ідеї є самими коштовними, а звідси й самими обмеженими ресурсами в арсеналі сучасної розумної людини. Саме тому зародилася традиція вирощувати огірки-помідори на дачних дільницях, консервувати відра врожаю на зиму й щодня після роботи вправлятися в кулінарних вишуканостях біля «мартену». Такі зміни соціуму не могли лишитися без уваги кмітливих бізнесменів — попит моментально породив пропозицію. На ринок вийшли ТМ «Верес» і «Чумак». Навіть моя бабуся, ветеран ножа й каструлі, зізнається, що смак варення або помідорів «Верес» ні чим не поступається домашній консервації.

Ок, мамаш сімейств задовольнили, консервація надовго (якщо не назовсім) залишила список справ української жінки. Куди гірше справи йдуть із численною армією співробітників офісів, які проміняли щоденне готування на ненормований робочий день, у прагненні високо піднятися по кар’єрних сходах. Для нас (читати: інтелектуального світла нації) усі ті ж завзяті бізнесмени запропонували ряд продуктів швидкого готування. Я говорю про ті продукти, готування, гучне слово, яких обмежується запарювання окропом.

Донедавна вибір продуктів, що запарюються (а значить обіду дуже зайнятого співробітника офісу) обмежувався кашами «Бистро», прекрасною вермішеллю «Мівіна» і парою-трійкою видів розчинних супів. Навіть самий пасивний телеглядач не міг не помітити вихід на український ринок нової групи продуктів швидкого готування «Домашній обід» від компанії «Кухня без границь». Що отут говорити, масова аудиторія, гумовий бюджет, грамотний медіапланер, і, у принципі, цікава навіть більше виборчому користувачеві товарів комунікація — чоловік хоче м’яса й побільше, а жінка, не напружуючись і не стоячи біля плити підносить чоловікові м’ясне блюдо. Пом’ятаєте, угодований рум’яний начальник кричить на щуплого, не сказати б дохлого, підлеглого «Що ти мені воду ллєш? Ти мені М’ЯСО давай! М’ясо давай!». І після цієї репліки на порозі з’являється струнка секретарка з великою, грам на 500, тарілкою картоплі-пюре зі шматками ароматного свіжоприготовленого м’яса. У голодних співробітників офісу починається підвищене слиновиділення. Далі досить вбиваюча наповал фраза про те, що в домашньому обіді немає ні краплі сої — м’ясо саме що не є натуральне! Свіженьке, так сказати. Уже не знаю, скільки разів я бачила ролик по ТВ, але борд із зображенням жаданої картоплі-пюре з м’ясом за 4.75 гр. проїжджаю щодня по дорозі додому. З офісу. Голодна. У пробці зрозуміло.

Інтегрований комплекс маркетингових комунікацій спрацював на ура і якось ранком у супермаркеті бочечок із продуктом компанії «Кухня без границь» виявився у мене в кошику. Картинка й напис на кришці «Домашнього обіду» обіцяли мені на обід макарони із соковитою телятиною й грибами. Передчуваючи свято шлунка відправляюсь я в офісну кухню, де колеги їдять уже реальну домашню їжу із пластикових «пасочок». Розуму не прикладу, хто їм готує?   Відкриваю посудину — бачу продукт типу «Мівіна»  кладуть усього два пакетики, так що «Кухня без границь» як мінімум у цьому процвітає . Я заздалегідь не зневіряюся, думаю, от зараз заллю окропом, запариться вона, вермішель, я її розмішаю й усередині обов’язково виявиться те саме «М’ясо». Висипаю пакетики, перемішую, а м’яса НЕМАЄ.

Щоб ви розуміли, усі ці чотири хвилини готування обіду я, чекаючи наповнення шлунка домашнім обідом, задиркувато коментувала, що відбувається. Що це м’ясо може бути на дні коробочки, може кулінари-умільці нафарширували їм вермішель? Чи мало? У двадцять першому столітті живемо.
Поглинаючи не кращий, я вам скажу, аналог «Мивини» за 4.75 гр., до мене прийшло розуміння того, що мене «провели» як мінімум тому, що широко популярна локшина коштує 45 копійок, тобто я в 10 разів переплатила, ну а по великому рахункові, рекламні повідомлення пропонували мені не один лише гарнір! Колеги сміялися, пропонували поділитися своїми домашніми заготівлями й виправдовували компанію, що обдурила мене, наприклад, конкурсом «знайди упаковку «Домашнього обіду» зі шматком м’яса й будеш занесений у Книгу рекордів України як The One and Only».

Стає ребром питання про соціальний аспект маркетингу й про відповідальність перед споживачем. Навіть не займаючись просуванням товарів, можна здогадатися, що, один раз розчарувавшись у продукті, другий раз покупець не вибере ту ж торговельну марку. Якщо говорити про більше виборчу категорію, навряд чи ви знову відвідаєте ресторан, де вас погано обслужили.
  До агенства, що створив ролик: якщо наявність м’яса в продукті далеко не найдужча його сторона, скажімо прямо — сумнівна, навіщо створювати в споживача асоціацію Продукт-М’ясо? Адже очікуючи одержати щось більше, ніж гарнір, споживач явно розчарується й більше не купить продукт вашого замовника.

До розроблювачів упакування: чому на упаковці зображені ОСЬ ТАКОООГО розміру шматки м’яса й грибів, у той час, як у продукті не ті, не інші виявлені не були?

Компанія-Виробник, «Кухня, яка без границь», як видно, взахваті від свого продукту, не жалкує грошей на його просування й упакування, тут же й робить головну помилку — переоцінка реальних споживчих характеристик товару. Такими діями ніколи не побудувати довгострокових відносин зі споживачем. Візьміть приклад з «Мивини» — вони не пропонують більшого, ніж мають у своєму арсеналі. Тому компанія досить добре, на скільки мені відомо, почуває себе на українському ринку вже років вісім.

У висновку, щиро бажаю маркетологам бути об’єктивними й тверезо оцінювати просування ними (нами) на ринок продукт.

Аліса Лялина

PS: Адміністрація сайту буде рада надати слово представникам компаній, згаданих у тексті, а саме компанії «Кухня без границь» і обслуговуючої її рекламної агенції.