Через нестачу сировини розвиток ковбасної індустрії в Україні може пригальмуватися.

Незважаючи на те, що вітчизняні виробники ковбас є абсолютними чемпіонами в себе на батьківщині (імпорту належить не більше 3–5 %), чітко виражених позицій національних виробників ще немає. Поруч із великими підприємствами непогано почуваються у своїй ніші (переважно дешевої продукції) дрібні виробники. Проте ринок продовжує кристалізуватися.

Господарі в домі

Якщо років п’ять-шість тому в Україні налічувалося до тисячі учасників «ковбасного» ринку, то тепер їх кількість зменшилася до 600. Хоча це дуже приблизні дані. Як вважають практики, проблема в тому, що ринок і далі відсотків на 30 перебуває в тіні. Адже великі й середні м’ясопереробні заводи поводяться чесніше по відношенню до вітчизняної статистики, ніж маса дрібних виробників, котрі, в тому числі, «грішать» контрабандною сировиною. Принаймні, внесок останніх в обсяги продажів набагато більші, ніж це відображено в офіційних цифрах.

У кожній області, як правило, є кілька виробників, які утримують регіональну першість, але загальноукраїнської «жовтої майки лідера» не присвоєно нікому. Традиційно, на сході країни сконцентровано небагато м’ясокомбінатів, зате великих. Вони виготовляють 50–60 тонн ковбасних виробів на добу. У західних областях навпаки: більше дрібних фірм і чи не в кожному дворі є своя коптильня.

Серед найпотужніших варто відзначити «М’ясокомбінат «Ювілейний» (Дніпропетровськ), «СМП» (Нововолинськ, Волинська обл.), «Продовольчу компанію «Юнкерс» (Єнакієве, Донецька обл.), «Агроторг-3»(Донецьк), «М’ясну фабрику «Фаворит» (Дніпропетровськ), «Ідекс» (Яготин, Київська обл.), «Луганський м’ясокомбінат», «Мелітопольський м’ясокомбінат» (Запорізька обл.). Не менш відомі «Ятрань» (Кіровоград), «М’ясний Альянс» (Київ), «Кременчугм’ясо», «Чернівецькі ковбаси», «Глобинський м’ясокомбінат» (Полтавська обл.).

Іноземні ковбаси з часів незалежності завжди були присутні на полицях українських магазинів. І, якщо поновити свою колишню славу імпортерам навряд чи вдасться, то здатність реагувати на проблеми нашого ринку вони не втратили. «Тільки в січні-лютому цього року зросли ціни, миттєво «пішли в наступ» білоруські ковбаси, які свого часу займали значну частку нашого ринку, і тепер демонструють агресивну збутову політику, — каже заступник директора з комерційних питань ТзОВ «СМП» Юрій Власюк. — Їх частка зросла до 2 %. Реалізують цей товар у нас також російські та польські продуценти. За офіційними даними, у 2006 році Україна імпортувала 10 354 т ковбасних виробів, що становить 3,5 %».

Сировинна криза

Нині вітчизняним м’ясокомбінатам не вистачає дешевої сировини. Незважаючи на великі та тривалі обіцянки влади сприяти розвитку тваринництва, ця галузь і далі занепадає. Про це свідчать і дані Держкомстату. Зокрема, в січні-лютому 2008 р. поголів’я великої рогатої худоби в Україні скоротилося на 10,5% у порівнянні з аналогічним періодом 2007 р. (до 5,7 млн. голів), свиней — на 17,7 % (до 6,7 млн. голів). Навіть, якби від сьогодні тваринникам створили тепличні умови, «сировина» не виросла би за кілька днів. Свинину треба чекати близько року, яловичину — півтора, курятину — шість місяців. І хоча птахівнича галузь почувається найкраще, однак, вона не здатна вирішити сировинну проблему.

Іншого виходу, як масово «запустити» імпортну сировину, вітчизняні ковбасники не бачать. Але імпортувати наразі її не можуть через високі мита та зростання курсу євро. Тому настійно просять уряд знизити ввізні мита на яловичину та свинину вдвічі — до 0,3 євро за кілограм. Натомість, за останні три місяці закупівельні ціни на м’ясну сировину вітчизняного виробництва зросли удвічі й досягають: 14 грн. за 1 кг яловичини (живої ваги) і 15 грн. за 1 кг свинини.

У Міністерстві аграрної промисловості заявляють про дефіцит м’яса цього року на рівні 200 тис. т. А за даними Національної асоціації виробників м’яса та м’ясопродуктів «Укрм’ясо», він становить 400–500 тис. т на рік. До того ж, м’ясники пропонують уряду заборонити експорт у Росію, в першу чергу, — яловичини.

У комплексі

Здоровіше на цьому дефіцитному фоні почуваються м’ясопереробні підприємства, які мають власну сировинну базу, а ще краще — замкнений цикл. Яскравий приклад сучасного виробництва, в роботі якого враховані розробки кращих європейських та українських фахівців м’ясної галузі, — група підприємств торгової марки «Пан Курчак», які створили найпотужнішу виробничу структуру в цьому напрямку на Західній Україні.

«Торік ми завершили етап створення повного циклу від вирощування кормів до реалізації готової продукції у власній торговельній мережі, — каже Юрій Власюк. — Застосування нових технологій в організації роботи, технологічному процесі, контролю якості сировини дозволяє ТзОВ «СМП» займати лідируючі позиції на ринку ковбас та копченостей. Річний товарообіг підприємства становить більше 150 млн. грн.».

За словами Юрія Власюка, конкуренція на ковбасному ринку за два-три роки набере обертів і виграє той, хто вже вкладає кошти у розвиток маркетингу. Аби закріпити позиції, солідні підприємства дбають і про репутацію, тобто — про якість продукції. Багато з них повертаються до старих ГОСТівських рецептур, аби споживач не тільки за назвою впізнав ковбасу, а й за смаком. Щодо назв, то поруч із відомими сортовими («Лікарська», «Молочна», «Московська») з’являються іменні, наприклад, «Волинська», яку випускає тільки одне підприємство, що має патент на промисловий зразок.

До речі, кошти в українську м’ясопереробну галузь вкладають переважно вітчизняні інвестори. Іноземці купили лише кілька підприємств середньої потужності. Масовий прихід закордонного капіталу, який експерти пророчили ще торік, очевидно, розпочнеться не раніше, ніж Україна вступить до СОТ.

Стимулювання збуту

Учасники ковбасного ринку чесно зізнаються, що, дбаючи найперше про якість продукції, вони надто мало приділяють уваги технології продажу. Саме тепер настав час мерчандайзингу — діяльності, спрямованої на забезпечення максимально інтенсивного просування товару в сфері роздрібної торгівлі. Проте мистецтво викладати товар на вітрині торговельні заклади залишають за собою, а виробникам доводиться шукати з ними спільну мову. За словами експертів ринку, входити у торговельні мережі не так просто, адже щороку вони ускладнюють вимоги, в тому числі вимагають велику відстрочку платежу. Особливо це спостерігається в центрі та на сході України.

Як запасний варіант, м’ясопереробники розвивають власні торговельні мережі. Хоча через них немає можливості реалізувати бажані (найбільші) обсяги продукції, втім такі «точки» завжди мають свіжий товар, а також — постійних покупців.

Ще одним фактом стимулювання збуту може стати брендування. Споживачі вже починають звикати до цього. Серед таких ТМ — «Ідекс», «Колос», «Добра», «Тернопільські ковбаси», «Наш продукт», «Бащинський», «Слав’янка», «Золоте кільце», «Фомич», «Русанко», «Сімейний стіл», «М’ясна долинка».

У зв’язку з нестачею сировини, ціни на ковбаси так і не зафіксувалися. На думку Юрія Власюка, вони вже виросли до свого рівня і якщо підніматимуться, то дуже повільно й на дорогі види. Проте, найближчим часом можливі знижки на середній на дешевий ціновий сегмент. Принаймні, «СМП» планує знизити їх на 5–7 %.