Було колись на лівому березі Дніпра навпроти Києва чарівне село, яке мало незвичайну назву: «Позняки». Потопало воно в квітучих садах, заливалося співом солов’їним, манило прохолодою і красою озер, безмежною повінню навесні, зеленими луками із запашною травою, прохолодними гаями та біленькими будиночками. Вперше згадуються Позняки в 1571 році як поселення «бояр путнього» – тобто тих, хто ніс «пут-ну» (шляхова) службу при київському воєводі.

Винекнення назви

Назва села, ймовірно, походить від прізвища Позняк, бо родина Леонтія та Мойсея Позняків володіла на лівому березі Дніпра поселенням Паньківщина, яке називали також Позняківщіной (не плутати зі слобідкою Паньківщина, назва якої походить від сім’ї Панькович, що володіли нею в 1516 – 1570 рр ., і яка була розташована на правому березі Дніпра, там, де зараз пролягають вулиці Тарасівська, Саксаганського, Паньківська і Микільсько-Ботанічна).

У 1631 році село Позняки було передано (або продано) митрополитові київському Петру Могилі, а вже той, в свою чергу, в 1635 році відписав його Києво-Братському монастирю на Подолі (в жалуваною грамоті так і вказано: «хоуторь» Позняковщіна, на Дніпрі лежить »). З метою заселення лівого берега Дніпра, селян, які погоджувалися обробляти ці землі, на сорок років звільнялися від трудової повинності. Так виникли села Позняки, Воскресенка, Микільська Слобідка, Дарниця, Троєщина, Осокорки ...

Історична довідка​​​

Історичні джерела свідчать про зростання села. Якщо 1636 р йдеться про «хутір Позняківщіна», то через З0 років згадується вже «село Позняки», а в 1694 р – «село Позняки». Пізніше Позняки поступово перетворилися в дачну місцевість, і називали їх легкими Києва. Хто хоч раз побував у Позняках, назавжди закохувався в їх неповторну красу. Люди тут жили привітні, добрі, талановиті – вміли працювати і активно відпочивати. Село мало свої «куточки» з історичними назвами: Корольок, Гай, Убедь, Острів, Пограниччя, Заріччя, Лавін куточок, Красііця, Бесарабочка, що можуть, Дарницький ... І кожен куточок мав свої пісні, своїх артистів, музикантів.

З давніх-давен на Позняках займалися скотарством (бо достатньо було заливних лугів, покритих соковитою травою), рибальством (бо безліч було риби в численних озерах, затоках і малих річках, які впадали в Дніпро), городництвом.

Позняківське умільці плели кошики з червоною лози, якої багато росло навколо водойм. Деякі селяни мали свої пасіки, займалися будівництвом, красиво викладали печі, робили меблі з дерева. А вже шити і вишивати вміла будь-яка дівчина. І легко вгадувалися Позняківське рушники і сорочки, бо відрізнялися вони своїм унікальним орнаментом і кольором ниток. Свої вироби, рибу, мед, молоко доставляли Позняківське жінки на базари і безпосередньо в приміщення киян. Молоко носили в банках, підв’язаних до коромисла, а зверху ще й прив’язували букетик квітів – щоб було і красиво, і корисно ».

Позняки сьогодні

Нині назва Позняки асоціюється з бетонними багатоповерхівками серед асфальту, тонкими хворобливими деревцями і засиллям автомобілів. Забудова, розпочата в кінці 80-х років минулого століття, швидко знищила неповторну красу Позняків. І більшість сучасних жителів Києва навіть зрозуміти не може, що там, де залишилися лише маленькі болітця, які будівельники поволі засипають сміттям, раніше були неповторні озера і річки, а там, де зараз височіють хмарочоси, простиралися безкрайні луки і зелені гаї з голосистими пташками і неляканої дичиною.