Існує дві красиві легенди про походження одної з найгарніших традицій, коли закохані дарують одне одному квіти, подарунки, освідчуються у почуттях і, звичайно, презентують «Валентинки».

Згідно з першою «золотою» легендою, у далекі й темні часи владний та жорстокий римський імператор Клавдій II дійшов думки, що самотній чоловік, не обтяжений дружиною та сім’єю буде краще воювати на полі бою задля слави кесаря, і заборонив чоловікам одружуватися, а жінкам та дівчатам виходити заміж за коханих чоловіків.

А Святий Валентин був звичайним лікарем і священиком, який співчував нещасним закоханим і, потайки від усіх, під покривом ночі, освячував шлюб кохаючих чоловіків і жінок. Незабаром, справи Святого Валентина стали відомі владі, і його посадили до в’язниці, засудивши до страти. В ув’язненні святий Валентин познайомився із прекрасною донькою наглядача – Юлією. Закоханий священик перед смертю написав коханій дівчині зізнання у коханні – «Валентинку», де розповів про свою любов, та підписав його «Твій Валентин». Прочитано його було вже після того, як Валентина стратили, а сама страта сталася 14 лютого 286 року.

За іншою легендою, римський патрицій Валентин, який був таємним християнином, привернув до нової віри також і своїх слуг, одного разу проводив обряд вінчання задля двох з них. За доносом або за збігом обставин усіх трьох було затримано вартою.

Валентин, як особа котра належала до вищого класу, міг уникнути смерті, але не його слуги. Тоді, бажаючи підбадьорити приречених одновірців, Валентин написав їм листа у вигляді червоних сердець, які означали християнську любов. Послання нареченим мала передати сліпа дівчинка, але несподівано до темниці прийшов сам Валентин, який уговорив варту відпустити його слуг взамін на його життя. Перед виходом на арену смерті, Валентин передав останній лист, освячений вірою і добротою сліпий дівчинці, яка після цього прозріла і стала красунею.