Повз магазин з нехитрою, проте промовистою назвою «М’ясна лавка» на розі вулиць Червоноармійської та Жовтневої важко пройти, не зазирнувши всередину хоч на хвильку. Насамперед завдяки самій назві, бо сучасні комерсанти мають дивну звичку давати своїм магазинам аж занадто затійливі та незрозумілі «імена» з претензією на «закордон». А тут все просто та зрозуміло. І чомусь одразу з’являються асоціації зі старою Полтавою, якою вона збереглася на дореволюційних світлинах: затишною, по-купецькому добротною та ситною, щедрою та гостинною. Підтверджує ці асоціації асортимент самої «М’ясної лавки», котру інакше, як раєм для гурмана, й назвати важко. Добре знайомі з дитинства варені ковбаси «Лікарська», «Молочна», «Останкінська», «Любительська»; апетитні сосиски та сардельки, ароматні салямі, вишукана еліта ковбасного світу — сирокопчені «Московська», «Брауншвейгська», «Президентська», «Невська», «Чоризо»; домашні «ліверка», сальтисон, зельц та «кров’янка»; делікатесні балики, грудинка, філеї, буженина, карбонати, язики, пастрома та бастурма — і все це апетитне різноманіття від однієї торговельної марки «Фарро». Назва у перекладі з давньоіранської означає благополуччя, розкіш, багатство і, власне, саму їжу. Однак до сучасного Ірану чи будь-якої іншої іноземної держави «Фарро» не має жодного відношення — уся продукція виготовляється в Україні, неподалік від Полтави — у промисловій столиці області місті Кременчуці. З української сировини і за українськими рецептами. Так твердить реклама. Аби переконатися в цьому, минулого тижня ми й відвідали наддніпрянське місто та ВАТ «Кременчукм’ясо», де й готують м’ясні ласощі торгової марки «Фарро».

Замість «запашного» заводу — «Європа» з фонтанами й трояндами
Зрозуміло, що 250 видів м’ясної продукції не можуть виготовлятися на маленькому «свічному заводику». Проте їхали до Кременчука з легким острахом: а раптом побачимо щось таке, після чого їсти ковбасу перехочеться раз і назавжди. Знову ж таки, давалися взнаки традиційні асоціації про неприємні запахи, які супроводжують м’ясне виробництво, і т. д. Однак замість звичного м’ясокомбінату в Кременчуці ми потрапили до… Європи в мініатюрі. Стрижені зелені газони, доглянуті клумби, котрі навесні та влітку потопають у трояндах, акуратні доріжки, вишукані японські садочки, фонтани на території площею 14 гектарів, що займає ВАТ «Кременчукм’ясо», — і жодних тобі неприємних запахів.
Щоправда, так затишно на м’ясокомбінаті було не завжди. Підприємство у передмісті Кременчука розпочало свою роботу в 1913 році з невеликої приватної бійні. У 1927 році бійня «виросла» до Беконної фабрики Всеукраїнської скотарсько-молочарської спілки «Добробут», а за кілька років перетворилася на м’ясокомбінат. Вже за часів незалежності України на базі м’ясокомбінату було створено відкрите акціонерне товариство, котре з 14 липня 1998 року почало працювати під керівництвом оновленої управлінської команди. От вона й зайнялася повною реконструкцією підприємства — капітальним ремонтом приміщень м’ясокомбінату та переоснащенням виробництва. Свого часу Беконна фабрика у Кременчуці була оснащена найкращим (1927 рік) німецьким обладнанням, а праця була майже повністю механізована. Нині ж кременчуцьку ковбасу виготовляють на кращому світовому обладнанні виробництва Австрії, Німеччини, Чехії та Іспанії — найсучаснішому, котре існує на сьогодні в галузі м’ясопереробки. Гроші на коштовне обладнання не шкодують. Бо, як говорив один з керівників підприємства, на кожній ділянці виробництва повинен стояти свій «мерседес» світу обладнання. Тоді й продукція буде якісною та смачною.

Кременчуцька ковбаса — тільки з вітчизняної сировини
І хоч кременчужани віддають перевагу обладнанню виключно закордонному, свою ковбаску вони готують лише з вітчизняної сировини — натуральної й екологічно чистої та за українськими рецептами. М’ясо підприємству постачають переважно «рідні» полтавські агрофірми, а також аграрії Кіровоградської, Черкаської, Дніпропетровської, Київської та Сумської областей.
Нам пощастило побачити сам процес виробництва, як із м’яса та спецій на ВАТ «Кременчукм’ясо» готують неперевершено смачну ковбаску. До речі, секрет цього смаку в тому, що при виробництві використовується охолоджене, а не заморожене м’ясо.
— Охолоджене м’ясо в обвалювальному цеху відділяють від кісток, з нього видаляють усі жилки, сполучні тканини та жир, — розповіла під час екскурсії цехами підприємства заступник голови правління з виробництва ВАТ «Кременчукм’ясо», головний технолог Надія Ткаченко. — І розподіляють на три сорти, залежно від того, який вид продукції готуватимуть. Далі в іншому відділі сировину солять і залишають на дозрівання: м’ясо вилежується при температурі від нуля до чотирьох градусів Цельсія від 6 годин до 5—7 діб (йдеться про сировину для сирокопченої ковбаси).

Про ковбасу без жодних добавок
У цехи, де з витриманого (дозрілого) м’яса готують ковбасу, сировина надходить у спеціальних ємностях. До м’яса, окрім необхідних спецій, не кладуть жодних хімічних добавок — усе натуральне. А от поліпшувач кольору доводиться додавати. Як пояснюють технологи, це необхідність, бо українці відвикли від натурального кольору вареного м’яса, а тому продукцію сірого кольору точно не купуватимуть. Для класичних варених ковбас сировину подрібнюють на австрійських кутерах до однорідної сметаноподібної маси. До речі, при виготовлені «варьонки» використовують… лід. Його застосовують для охолодження, адже м’ясо перемелюється при дуже високих швидкостях (від 3000 тисяч обертів на хвилину). А охолодження потрібне, аби на такій швидкості не відбулося денатурації білка і м’ясо зберегло всі свої смакові та поживні якості. Заморожене м’ясо використовують лише для приготування дрібнозернистої салямі: сировину для цієї ковбаси заморожують прямо в обвалювальному цеху. Начиняють ковбасу за допомогою сучасних шприців. Оболонку використовують переважно натуральну. Проте є в асортименті кременчужан і ковбаса у поліамідній оболонці.

Копченими делікатесами «Фарро» охоче ласують іноземні технологи
Делікатесні копченості готують з охолодженого м’яса. Його замочують у розсолі, а потім влаштовують майже 4-годинний сеанс «масажу» в спеціальному пристрої — щоб м’ясо було ніжним, м’яким та соковитим. Сирокопчений продукт кладуть вилежуватися у спеціальні ванни на 3—5 діб. Далі начинені ковбаси та сирокопчені делікатеси відправляють у спеціальні термокамери. Ковбаса набуває в них апетитного кольору: задля цього її спочатку підсмажують при високій температурі 80—90 градусів. А потім дають ковбасці «умліти». Ну а сирокопчену ковбасу та копченості у спеціальних камерах коптять холодним димом, а потім дають визріти 20—25 діб.
— Чимало продукції ми виготовляємо за ГОСТівськими рецептами, — говорить Надія Ткаченко. — Особливим попитом користуються з варених ковбас «Лікарська», «Молочна», «Дитяча з молоком», сардельки «Любительські», сосиски «Дитячі», напівкопчені «Краківська», «Львівська», «Вєтчинна». І звісно ж, сирокопченості — балики, корейка, філеї. До речі, за кордоном свинина вищих сортів використовується виключно як напівфабрикат для ковбасного виробництва. Копчених делікатесів з нього не роблять. А от наші на дегустаціях, виставках та семінарах закордонні технологи куштують охоче. І хвалять.

Якість продукції ТМ «Фарро» підтверджена нагородами професійних дегустацій
З семінарів та виставок фахівці ВАТ «Кременчукм’ясо» привезли не один диплом. На підприємстві відведено цілу кімнату, де зібрано всі трофеї переробників — нагороди «Вища проба», «Краща торгова марка України», диплом державного конкурсу якості «Сто кращих товарів України». І здобуті вони не на яскравих шоу, а на закритих дегустаційних заходах, де якість ковбас та м’ясних делікатесів оцінювали кращі технологи м’ясопереробної галузі. Навіть конкуренти визнають, що, наприклад, такої смачної «Лікарської» ковбаси, яку виготовляють у Кременчуці, деінде годі знайти. Кременчуцькою ковбаскою та делікатесами охоче ласують мешканці не лише Полтавщини, а й інших міст та регіонів країни. Щодня підприємство виготовляє 50—60 тонн м’ясної продукції під торговою маркою «Фарро». Якість готової продукції, а також вхідну сировину ретельно перевіряють у сертифікованій лабораторії. До споживача у різні регіони підприємство доставляє свою продукцію власним транспортом, котрий оснащений спеціальним холодильним обладнанням. Торгові дома ВАТ «Кременчукм’ясо» працюють у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Львові, Рівному.
Ковбасу та делікатеси торгової марки «Фарро» можна знайти у багатьох торговельних мережах країни. Проте кременчужани мають і власну мережу — унікальні «м’ясні бутики» під назвою «М’ясна лавка». Саме туди ми й радимо вам завітати. Відвідувачів приємно вразить вишуканий асортимент, котрий поповнюється кілька разів на добу, інтер’єр у європейському стилі, привітні продавці та гостинна атмосфера. До речі, самі кременчужани стверджують, що полтавська «М’ясна лавка» у їхній мережі — найкраща, найстильніша й найзатишніша. І в цьому може переконатися кожен з вас. Так само, як і ми упевнилися в тому, яку ковбасу слід купувати. Що ж до цін, то можу лише зауважити, що якісні продукти не можуть бути дешевими. Та й скупий, як відомо, платить двічі…